Таргани

Харрi знайшов щоденник, але записiв у ньому було небагато. Вiн перевiрив день, коли сталося вбивство, але на цю дату стояла одна-едина позначка: «Ман Ю», знайоме скорочення «Манчестер Юнайтед», якщо вiн не помиляеться. Напевно, посол записав для пам’ятi, коли по телевiзору будуть транслювати футбольний матч, подумав Харрi, i за службовою звичкою висунув шухляди письмового стола, але вiдразу зрозумiв, що одному йому не впоратися: марно було обшукувати кабiнет посла, якщо не знаеш, що саме шукати.

– А де його мобiльник? – запитав Харрi.

– Як я й казала, вiн завжди носив його iз собою.

– Але в мотелi ми не знайшли нiякого телефону. І я не думаю, що вбивця був злодiем.

Фрекен Вiг знизала плечима:

– Може, хтось iз ваших тайських колег його «конфiскував»?

Харрi зволiв утриматися вiд коментарiв i замiсть цього запитав, чи не дзвонив Мольнесу в той день хто-небудь iз посольства. Фрекен Вiг завагалася, але пообiцяла довiдатися. Харрi востанне обвiв поглядом кабiнет.

– Хто з посольських працiвникiв останнiм бачив Мольнеса?

Вона замислилася.

– Мабуть, Санпхет, його водiй. Вони з послом були добрими друзями. Водiй дуже важко переживае втрату, тому я вiдпустила його на кiлька днiв.

– Чому ж вiн не одвiз посла на зустрiч у день убивства, коли вже вiн водiй?

Вона знову знизала плечима:

– Я теж думала про це. Посол не любив iздити по Бангкоку сам.

– Гм. А що ви можете розповiсти менi про водiя?

– Про Санпхета? Вiн служить у посольствi вже дуже давно. Нiколи не бував у Норвегii, але знае назви всiх норвезьких мiст.

І ще iмена всiх королiв. І Грiга любить. Не знаю, чи е в нього вдома програвач, але менi здаеться, вiн зiбрав усi можливi диски з музикою Грiга. Дуже приемний лiтнiй таець. – Вона нахилила голову набiк й усмiхнулася.

Харрi запитав, чи не знае вона, де можна зустрiтися з Хiльде Мольнес.

– Вона в себе вдома. Боюся, у жахливому станi. Я хотiла б порадити вам почекати трохи, перш нiж говорити з нею.

– Дякую за пораду, фрекен Вiг, але ми не можемо дозволити собi таку розкiш, як час.

Не могли б ви подзвонити iй i повiдомити про мiй вiзит?

– Так, розумiю. Вибачте.

Вiн повернувся до неi:

– Звiдки ви родом, фрекен Вiг?

Тонье Вiг здивовано подивилася на нього. А потiм невимушено розсмiялася, та смiх ii звучав трохи напружено.

– Це що, допит, iнспекторе?

Харрi не вiдповiв.

– Якщо це так важливо, то я виросла у Фредрiкстадi.

– Я так i подумав, коли вас почув, – сказав вiн, пiдморгнувши.