Таргани

Витончена тайка в холi сидiла на стiльцi закинувши голову, i впорскувала собi в чарiвний носик якийсь спрей. Харрi делiкатно кашлянув, вона здригнулася й знiяковiло усмiхнулася, з очима, повними слiз.

– Вибачте, але в Бангкоку дуже брудне повiтря, – сказала вона.

– Я це помiтив. Чи не дасте менi номер водiя?

Вона похитала головою й промовила, долаючи нежить:

– У нього немае телефону.

– Гаразд. А помешкання в нього е?

Його жарт iй явно не сподобався. Написавши на папiрцi адресу водiя, вона подарувала йому на прощання ледь помiтну усмiшку.

Роздiл 11

Слуга вже стояв у дверях, коли Харрi йшов по алеi, прямуючи до резиденцii посла. Вiн провiв Харрi через двi великi кiмнати, вишукано обставленi меблями з очерету й тику, i вивiв через терасу в сад, облаштований за будинком. Орхiдеi квiтнули жовтим i синiм, а в затiнку вiд великих розлогих верб пурхали метелики, немов вирiзанi з кольорового паперу. Бiля басейну у формi пiскового годинника вони знайшли дружину посла, Хiльде Мольнес.

Вона сидiла в плетеному крiслi, одягнена в рожевий халат, перед нею на столику стояв такий само рожевий коктейль, i ii сонцезахиснi окуляри закривали пiвобличчя.

– Імовiрно, це ви – iнспектор Холе, – проговорила вона iз твердим «р», що видавало в нiй уродженку району Суннмьоре. – Тонье подзвонила менi й повiдомила, що ви iдете до мене. Хочете що-небудь випити, iнспекторе?

– Нi, дякую.

– Дарма. Зауважте, у таку спеку варто пити. Згадайте про баланс рiдини в органiзмi, навiть якщо вам не хочеться пити.

Тут занадто швидко вiдбуваеться зневодення.

Вона зняла сонцезахиснi окуляри; очi в неi, як Харрi й припустив, побачивши ii чорне як воронове крило волосся i смагляву шкiру, виявилися карi. Живi, але почервонiлi. Горюе або напилася зранку, подумав Харрi. Або й те й iнше.

Вiн прикинув, що iй можна дати сорок iз гаком, але виглядала вона неперевершено. Трохи поблякла красуня середнього вiку, з верхiвки середнього класу. Здаеться, вiн бачив ii ранiше.

Харрi сiв в iнше плетене крiсло, що негайно прогнулося, облягаючи тiло, немов тiльки його й чекало.

– У такому випадку я б випив води, фру Мольнес.

Вона дала розпорядження слузi й, махнувши рукою, випровадила його iз саду.

– Вам повiдомили, що ви можете побачити вашого чоловiка?

– Так, дякую, – сказала вона.

Харрi вiдзначив рiзкi нотки в ii голосi.

– Менi нарештi дозволили побачити його. Чоловiк, з яким я прожила в шлюбi двадцять рокiв.