Таргани

Вони попливли вниз по Чао-Прайя, потiм звернули в один iз вузьких каналiв. Дерев’янi халупи без стiн, суцiльнi руiни, ледь трималися на палях у водi, i запах iжi, клоаки й бензину накочувався на човен разом iз хвилями. У Харрi було таке вiдчуття, що вони пропливають прямо крiзь будинки, повз iхнiх мешканцiв, i тiльки зеленi рослини рядками у горщиках заважали роздивитися те, що вiдбувалося всерединi. Тим часом мешканцiв це не бентежило, навпаки, вони всмiхнено махали руками у вiдповiдь.

На причалi сидiли трое хлопцiв у шортах, ще мокрi; вони щойно викупалися в коричневiй водi й тепер щось кричали iм.

– Що вони кричать? – поцiкавився Харрi.

Вона показала рукою на свою голову.

– Мае чiй. Це значить «черниця». Черницi в Таiландi голять собi голови. Але було б на менi бiле плаття, до мене поставилися б бiльш шанобливо, – засмiялася вона.

– Он як? А як на мене, тебе й так поважають. Твоi люди…

– Це тому, що я сама ставлюся до них iз повагою, – перервала вона його.

Вона сплюнула за борт.

– Але тебе це, здаеться, дивуе, адже я жiнка?

– Я цього не казав.

– Багато iноземцiв дивуються, як це жiнки у нашiй краiнi можуть зробити успiшну кар’еру. Але в нас не поширилася культура мачо, а моя проблема скорiше в тому, що я сама iноземка.

Вiд легкого бризу вологе повiтря здавалося трохи прохолоднiшим, у верхiв’ях дерев чулося рипiння коникiв.

– Що змусило тебе переiхати сюди? – Харрi смутно пiдозрював, що переходить межу дозволеного, але однаково зважився запитати.

– Моя мати була тайкою, – не одразу заговорила вона. – Батько залишився служити в Сайгонi пiсля вiйни у В’етнамi, а в шiстдесят сьомому зустрiв ii в Бангкоку. – Лiз розсмiялася й поправила подушку пiд спиною. – Мати говорила, що завагiтнiла в першу ж нiч.

– Тобою?

Вона кивнула у вiдповiдь.

– Пiсля капiтуляцii батько взяв нас iз собою до США, у Форт-Лодердейл, де служив у чинi пiдполковника. Але коли ми приiхали туди, мати виявила, що вiн був одружений, ще коли вони зустрiлися. А довiдавшись, що мати вагiтна, вiн написав додому й вимагав розлучення.

Лiз похитала головою.

– У нього були всi можливостi кинути нас у Бангкоку, якби вiн тiльки захотiв. Може, у глибинi душi вiн i бажав цього. Хто знае.