Таргани

Був перший тиждень сiчня, i вiн знав, що потiм стане легше: крига скуе фiорд, i повiтря стане менш вологим. Вiн почав пiднiматися по Драмменсвейен, до Мiнiстерства закордонних справ. Поруч проiхало кiлька пустих таксi, в цiлому ж вулицi були майже порожнi. Годинник на фасадi концерну «Єнсiдiге», що свiтився на тлi чорного зимового неба, показував шосту.

На входi вiн дiстав перепустку. «Голова вiддiлу», – було написано над фотографiею молодого Дагфiнна Торхуса, на десять рокiв молодшого вiд нинiшнього, що дивився в об’ектив фотоапарата упевненим поглядом з-пiд окулярiв у сталевiй оправi й висунувши вперед пiдборiддя.

Вiн провiв перепусткою над зчитувальним пристроем, набрав код i штовхнув важкi склянi дверi на площi Вiкторiя-терас.

Далеко не всi дверi вiдчинялися так само легко в тi часи, коли вiн двадцятип’ятирiчним юнаком прийшов сюди працювати, а було це майже тридцять рокiв тому. У «дипшколi» – так називалися мiнiстерськi дипломатичнi курси для стажерiв – вiн видiлявся своiм естердальським дiалектом i «селянськими звичками», як казав його однокурсник iз Берума.

Іншi стажери були полiтологами, економiстами, юристами, iхнi батьки мали вищу освiту й були полiтиками або частиною тiеi мiнiстерськоi верхiвки, куди прагнули iхнi дiти. А вiн – простий сiльський хлопець, випускник провiнцiйного сiльськогосподарського iнституту. Не так щоб це було важливо для нього, але вiн розумiв: для подальшоi кар’ери йому потрiбнi справжнi друзi. Дагфiнн Торхус опановував соцiальнi коди й працював бiльше за iнших, щоби пiдняти власний статус. Але, незважаючи на рiзницю, всiх iх об’еднувало одне: непевне уявлення про те, ким вони стануть. Ясним був лише один напрямок: угору.

Зiтхнувши, Торхус кивнув охоронцевi, коли той простягнув йому в скляне вiконце газети й конверт.

– Хто на мiсцi?

– Ви, як завжди, перший, Торхус. Конверт – iз кур’ерськоi служби, його доставили вночi.

Торхус пiднiмався лiфтом, слiдкуючи за тим, як гаснуть i свiтяться цифри поверхiв.

Йому уявлялося, що кожен поверх будинку символiзуе етапи його кар’ери, i кожного ранку всi цi етапи знову проходили перед його очима.

Перший поверх – першi два роки стажування, довгi дискусii, що нi до чого не зобов’язували, про полiтику й iсторiю, уроки французькоi, яка коштувала йому невимовних страждань.

Другий поверх – консульський департамент. Першi два роки Торхус провiв у Канберрi, потiм ще три – в Мехiко-Сiтi. Чарiвнi мiста, годi скаржитися.