Щоденник наркомана

Це був такий делiкатний солом’яний вiдтiнок, такий тонкий – навiть не знаю, як вам про це сказати, щоб украй не сп’янiти вiд самоi думки про нього.

Дивно, як вона тут опинилася. Вiдразу видно, що вона не належить до цього кола. Навiть найменшi ii жести випромiнювали сяючий, витончений, майже аристократичний ореол. Вона не вдавала з себе палкого прихильника мистецтва. Так сталося, що цi люди подобалися iй, точно так само як тубiльцi Тонга цiкавлять стару служницю методистськоi церкви, i тому вона проводить з ними час.

Не подумайте, що хоч хтось iз нас, окрiм старого Оуена, був п’яний. Цього вечора я випив усього лише келих бiлого вина. Лу не пригубила й краплi. Вона не переставала щебетати, весело i вiд щирого серця, мов невинне дитя, яким вона й була. Гадаю, за звиклих обставин я мав би випити набагато бiльше, нiж випив. Та й з’iв я теж небагато. Звичайно, тепер я знаю, що це було – явище, висмiяне безлiч разiв, – любов з першого погляду.

Раптом нас перебили. Високий чоловiк через стiл тиснув руку Оуеновi. Замiсть звичних привiтань вiн дуже низьким i виразним голосом, який бринiв, наче якась загадкова пристрасть, сказав:

– Чини, як волiеш, нехай таким буде весь закон. У групi почався тривожний рух. Нiмкеня, зокрема, помiтно занепокоiлася, здаеться, тiльки через саму присутнiсть цього чоловiка.

Я пiдвiв очi. Змiна погоди була менi дуже добре зрозумiла.

– Усе в порядку, все в порядку, саме це я i роблю. Приходьте i подивiться на мою нову групу. Я зроблю вам новий ескiз – у той же час, того ж дня, як домовлялися. Усе в порядку.

Хтось представив новоприбулого царя Лама i прошепотiв нашi iмена.

– Сiдайте сюди, – сказав Оуен, – вам потрiбно випити. Я вас дуже добре знаю; ми вже багато, багато рокiв знайомi, i я розумiю, що ви сьогоднi добре попрацювали i заслуговуете випити. Сiдайте сюди, а я покличу офiцiанта.

Я подивився на Лама, який пiсля того, як привiтався, не промовив жодного слова. В його поглядi було щось жахливе; вiн не фокусувався на передньому планi. Я був лише нiкчемним фрагментом безкрайнього ландшафту перед його очима, що дивилися паралельно, у безмежнiсть. Для нього нiчого не мало значення. Я зненавидiв цю тварюку!

В цю хвилину якраз пiдiйшов офiцiант.

– Пробачте, сер, – сказав вiн Оуеновi, який хотiв замовити брендi «65».