Щоденник наркомана

Але такий жорсткий, гострий i прилюдний осуд чоловiка, який, очевидно, був близьким другом двох величних свiтових художникiв, не додавав плям до його репутацii. Чесно кажучи, мiсiс Вебстер мене не дуже вражала, як авторитетний критик поведiнки iнших людей.

– О Ти! Драконе – королю повiтря, сп’янiлий вiд кровi заходiв сонця! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Раптом мене пройняв дикий напад ревнощiв. Це був оскаженiлий демонiчний порив. З тiеi чи iншоi причини я пов’язав цей куплет загадковоi пiснi Лу з особистiстю царя Лама.

Гретель Вебстер це зрозумiла й почала нашiптувати нову порцiю отрути.

– О так, пан Безiл цар Лам полюбляе дiвчат. Вiн зачаровуе iх за допомогою тисячi рiзних хитрощiв. Лу страшенно в нього закохана.

Знову ця жiнка зробила помилку. Я сильно обурився подiбними натяками у бiк Лу. Навiть не згадаю, що я вiдповiв. Пам’ятаю тiльки, що обстоював думку, що Лу не виглядае вже аж такою нещасною i змарнiлою вiд душевних ран.

Мiсiс Вебстер посмiхнулася менi своею найхитрiшою посмiшкою.

– Повнiстю згодна, – сказала вона улесливо, – цього вечора Лу – найвродливiша жiнка у Лондонi.

– О Ти! Солодкi пахощi квiтiв, розлитi в блакитних полях повiтря! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Дiвчина перебувала у якомусь надприродному станi. Здавалося, нiби вона мiстила в собi двi довершенi у своiх можливостях особистостi – божественну i людську. Вона була цiлком свiдома усього того, що вiдбувалося навколо, та мала повний контроль над собою i оточенням; водночас вона загубилася у якiйсь формi неземного екстазу, який, хоча й не був менi до кiнця зрозумiлим, усе ж нагадав певнi дивнi й фрагментарнi переживання, якi були у мене пiд час польотiв.

Гадаю, усi читали «Психологiю польотiв» Ленса Сiвекiнга. З вашого дозволу лише нагадаю, що вiн каже:

«Усiм, хто лiтае, добре знайоме оце дуже незрозумiле й ледь вловиме перетворення, яке польоти роблять з людиною. Правда, зовсiм мало хто точно знае, що це. Навряд чи хто-небудь може описати те, що вiн при цьому вiдчувае.

І, мабуть, жодна людина не визнае iснування цього вiдчуття, навiть якби могла… Ти усвiдомлюеш без будь-яких словесних конструкцiй, як це бути собою; усвiдомлюеш, що кожен з нас е повнiстю вiдокремленою особистiстю i нiколи не зможе залiзти комусь iншому в потаемну душевну схованку, яка i е фундаментом життя кожноi особистостi».

Ти вiдчуваеш себе поза будь-якими стосунками з речами, навiть найбiльш важливими.