Щоденник наркомана

З iншого боку, потрiбно, мабуть, добре зважати на таких експертiв, як Гретель Вебстер. Без сумнiву, вона вартувала тих грошей, що iй платили фрiци; i, без сумнiву, вона висмикнула мене для своеi «Die Rache». Адже я збив кiлькох дуже вiдомих пiлотiв.

Але тодi жодна з цих думок не приходила менi в голову. Не думаю, що я достатньо переконливо описав душевний стан, до якого я зменшився завдяки появi Лу. Вона була такою недосяжною – геть за межею моiх мрiй.

Не беручи до уваги вплив алкоголю, це стало джерелом нестерпноi депресii.

У моiй свiдомостi з’явилося щось звiряче, щось вiд загнаного у кут пацюка.

– О Ти! Королево вампiрiв Плотi, що, як змiя, обвила горло людини! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Цiкаво, це вона про Гретель чи про себе? Їi врода душила мене, стискала та виривала мое горло. Я просто божеволiв вiд тупоi, грубоi хтивостi. Я зненавидiв ii. Але тiльки-но я пiдвiв голову, тiльки-но раптове, миттеве божевiлля кокаiну пронеслося з нiздрiв у мозок – це вже поезiя, але нiчого не можу вдiяти – поiхали! – уся моя депресiя вивiтрилася з голови, наче сонечко, що визирнуло iз-за хмарки.

Я почув, нiби крiзь сон, м’який, глибокий голос Лу:

– О Ти! Шалений вире пристрастi, всмоктаний устами сонця! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!»

Усе змiнилося – я розумiв, про що вона спiвае, я був частинкою цього. На одну коротку мить я зрозумiв причину своеi недавньоi депресii. Це було мое вiдчуття власноi неповноцiнностi перед нею! Тепер я був ii партнером, чоловiком i повелителем!

Я пiдвiвся, щоб обхопити ii стан, та вона вихором промчала по пiдлозi клубу, наче осiннiй листок перед бурею.

Я зловив швидкий погляд очей Гретель Вебстер. Я побачив у них трiумфальний блиск злого помислу; i на мить вона, Лу, кокаiн i я сплелися у складну, заплутану мiшанину руйнiвноi затii.

Та мое фiзичне тiло вже пiднiмалося догори. Це була стара добра дика веселiсть, що наповнюе тебе, коли ясного погожого ранку починаеш вiдриватися вiд землi й злiтаеш у небо.

Якимсь незрозумiлим чином я опинився посерединi танцювальноi зали, та нiг пiд собою не чув вiд захоплення. Лу обернулася. Яскраво-червоний обрис ii уст, точно як захiд сонця, який я спостерiгав над Бельгiею, над звивистою береговою лiнiею, над слабкою блакитною мiстичною кривою моря i неба; з думкою в головi, що б’еться в унiсон з моiм схвильованим ритмом серця. Цього разу ми цiлили в арсенал зброi i не схибили. Я сам був цим складом боеприпасiв i вибухнув.