Щоденник наркомана

Можливо, це блискучiсть спонукае жадiбно накидатися на кокаiн, а тьмяна похмурiсть робить з героiну бiльш поважну справу?

Вiдчуття було таке, нiби я беру участь у дуже важливiй церемонii. Коли я закiнчив, Лу вiдмiряла дозу для себе. Вона прийняла ii з глибокою, загрозливою цiкавiстю.

Це нагадало менi вигляд старого професора з унiверситету, коли вiн прийшов оглянути нового пацiента: випадок був загадковий i явно критичний. Збудження вiд кокаiну якимсь чином завмерло. Нашi думки зупинилися. Проте ця зупинка була такою ж насиченою, як i попередня активнiсть.

Ми вiдчули, що дивимось одне одному в очi з не меншим запалом, як досi; та якоюсь мiрою цей запал був iншим. Нiби нас звiльнили вiд невiдворотностi iснування у звичному сенсi цього слова. Ми запитували себе, хто ми i що ми такi, що зараз мае статися; i водночас була якась абсолютна впевненiсть у тому, що нiчого статися не може.

Це було найдивовижнiше вiдчуття. Щось на кшталт прагнення пiти трiшки далi. Не вiрю, щоб хтось, навiть найвидатнiший на свiтi митець, змiг би вигадати те, що ми вiдчували, а навiть якби йому це вдалося, вiн не змiг би цього описати.

Я й сам намагаюся описати i вiдчуваю, що виходить не дуже добре. Подумайте самi, мова мае своi обмеження. Коли математики i вченi мужi захочуть обмiнятися думками, звичайна мова не дуже пiдходить. Їм доводиться вигадувати новi слова, новi символи. Подивiться на рiвняння Ейнштейна.

Колись я знав одного чоловiка, який був знайомий iз Джеймсом Гiнтоном, тим, хто вiдкрив четвертий вимiр.

Це великий клопiт, коли з’являеться новий мислитель. Усi починають стогнати, що вони його не розумiють, сильно дратуються – i неминуче починають його цькувати, називати атеiстом, дегенератом, пронiмецьким зрадником, бiльшовиком чи якимсь iншим улюбленим на той час лайливим словом.

Веллс трохи розповiдав про це у тiй книжцi про велетнiв, а Бернард Шоу у своему творi «Повернення до Мафусаiла». Узагалi нiхто в цьому не винен, але так воно е, i нiкуди не дiнешся.

І ось я, абсолютно звичайна людина, надiлена цiлком посереднiм розумом, раптом опиняюся геть вiдрiзаним вiд свiту, один у своему родi – i вiдчуваю, що маю розповiсти щось неймовiрно важливе, але я навiть собi не можу пояснити, що це таке.