Щоденник наркомана

Десь пiвхвилини я страшенно обурювався; потiм заспокоiвся, перестав звертати увагу i мало не задрiмав, утихомирений потоком його балаканини. Дивовижна людина, що бiльшiсть часу поводиться як малолiтнiй недоумок, i все ж поза цим всiм можна побачити, що глибока нiч у його головi наповнена ледь помiтними iскорками генiальностi.

Я найменшого поняття не мав, куди вiн мене веде, та й було байдуже. На якийсь час я занурився в себе. Отямившись, я зрозумiв, що знову сиджу в кафе «Вiстерiя».

Метрдотель збуджено розповiдав моему супутниковi про те, який славний скандал вiн пропустив.

– Пан Фогдхем мало не пгибив його, – вiн увесь аж кипiв, заламуючи своi пухкенькi ручки. – Вiн мало не пгибив його.

Щось у цiй вимовi привело у захват мое почуття зневаги i презирства. Я не втримався й голосно та пронизливо зареготав.

– Кепсько, – сказав мiй товариш. – Паскудно! Виглядае на те, що старому Фордхему нiяк не вдасться довести справу до кiнця.

Слухай сюди, я сьогоднi розважаюся. А ти пiди, будь добрий, i перекажи усiм тим хлопцям i дiвчатам, щоб приходили повечеряти.

Кельнер дуже добре знав, кому i що треба було переказати; й за хвилину я вже тиснув руки кiльком абсолютно незнайомим людям у найтеплiшiй атмосферi величезноi та невичерпноi взаемоповаги. Товариство було направду вишуканим. Одним з них був гладкий нiмецький еврей, який на перший погляд здавався шматком консервованоi свинини, що надто довго пролежала на сонцi.

Вiн дотримувався принципу: що чим менше слiв, то бiльше дiла; а його дiло – одне з найвеличнiших скарбiв людства.

Далi там був веселий балакучий чоловiк з копицею сивого волосся на головi й дивакуватою кривою посмiшкою на обличчi. Вiн виглядав як персонаж з творiв Дiккенса. Втiм, для вiдновлення театру вiн зробив бiльше, нiж будь-хто з його сучасникiв.

Жiнки викликали у мене неприязнь. Вони здавалися негiдними цих чоловiкiв. Здаеться, видатнi чоловiки полюбляють перебувати у компанii чуперадел.

Мабуть, за таким самим принципом старi королi тримали при собi дурнiв i карликiв, щоб тi iх розважали. «Деякi чоловiки народжуються великими, деякi здобувають велич самi, а деяким цю велич нав’язують». Але звiдки б вона не взялася, цей тягар, як правило, надто важкий для iхнiх плечей.

Пам’ятаете оповiдання Френка Гаррiса про Гидке Каченя? Якщо нi, то вiзьмiть i перечитайте.