Щоденник наркомана

Але ми вiшаемо на людей рiзнi ярлики, особливо не переймаючись, ким кожен з них е сам по собi.

Тож сподiваюся, що вам стане чiтко зрозумiло, що я дуже схожий на сотнi тисяч iнших молодих людей мого вiку. Також я збираюся зробити це зауваження, оскiльки його суть фактично i е головною темою цiеi книжки. Отже, пiсля урочистих звукiв фанфар, моя ремарка: незважаючи на те, що я особисто зовсiм не був зацiкавлений у тому, свiдком чого став, депресiя покинула мою голову Як кажуть французи: «Un clou chasse l’autre»[1 - Клин клина вибивае (фр.

).].

Вiдтодi я дiзнався, що певнi народи, зокрема японцi, розвинули з цього факту цiлу точну науку. Наприклад, вони плескають чотири рази в долонi «щоб проганяти злих духiв». Звичайно, це лише метафора. Насправдi вони роблять ось що: фiзична дiя витрясае розум з його летаргiчного сну, i таким чином думки, що його непокоiли, замiнюються новими думками. У них е рiзнi хитрощi, щоб вберегти свiжi iдеi в головi й захопитися ними. Докладнiше про це пiзнiше.

Ось що сталося – у ту хвилину мiй розум охопив гострий, чорний i цiлковито безцiльний гнiв. Я не мав анi найменшоi здогадки, звiдки вiн взявся, але вiн був. Кафе стало нестерпним, як надокучлива комаха, мiсцем. Я кинув на стiл монету й розчаровано зауважив, що вона скотилася на землю. Я вискочив звiдти, нiби сам диявол наступав менi на п’яти.

Наступнi пiвгодини не залишили у моiй пам’ятi жодного слiду. Це було специфiчне безнадiйне вiдчуття, що ти загубився у свiтi надзвичайно тупих i злих карликiв.

Раптово я усвiдомив, що опинився на Пiкадiллi. «Старий добрий Пiтер. Чоловiче, страшенно радий тебе зустрiти, – промуркотiв менi у вухо чийсь голос, – це треба вiдзначити».

Власником голосу був симпатичний валлiець, ще у розквiтi сил. Дехто вважае його одним з найвидатнiших скульпторiв сучасностi. Вiн i правда мав своiх послiдовникiв. Єдине, що можна про них сказати, – «майже дратують».

У глибинi душi люди для нього не мали жодноi цiнностi, окрiм як бути зручними формами, якi можна вилiпити.

Те, як вони вдають iз себе живих, йому вже давно набридло та викликало огиду. Його роздратування зростало, i вiн узяв собi за звичку пити набагато бiльше та частiше, нiж це потрiбно звичайнiй людинi. Фiзично вiн був значно мiцнiший i взяв мене пiд руку, наче злочинця, якого ведуть до вiддiлка. Вiн насипав менi у вухо цiлу купу безконечних заплутаних iсторiй, кожна з яких видавалася йому неймовiрно веселою.