Епоха слави і надії

 – Там я записую своi спостереження, iнодi допомагаю людям. Багато хто не знае своiх прав i не може себе захистити, якими б смiливими i гарними людьми вони не були. А я… – Стефан обвiв поглядом освiтлену тьмяним свiтлом лiхтарiв вуличку, – не даремно ж вчився?

– Блог приносить прибуток? Тобi це вигiдно? – Поцiкавився Лангре.

– По початку, ще в академii, мене серйозно пресувала податкова iнспекцiя, тому не хочу вдаватися до подробиць заробiтку, – Стажер поморщився, як вiд зубного болю. – В основному донатят пiдписники, але я iх попереджаю, що грошi йдуть на виплату кредиту за авто.

Лангре вiдмiтив про себе, що виявився правий – новенький "Рено" був взятий в кредит. Проте в його очах Стефан помалу рiс, комiсар почав його сприймати, як напарника, як партнера.

– В академii ми з однокурсниками скидалися на добродiйнiсть, збирали кошти на лiкування дiтей або на життя вдовам загиблих полiцейських. Це була наша особиста iнiцiатива. Самiй академii, здаеться плювати на життя людей, – Стажер похитав головою.

– Не знаю, що там академiя, а тут ми допомагаемо людям i вважаемо це своiм покликанням, – твердо сказав Лангре.

– Я такий же, – трохи помiтно посмiхнувся Стефан.

– Як там взагалi зараз в академii? – Запитав Лангре.

– Три рази в день стройова, ходьба тiльки строем – коротше, безглузде дресирування, – знизав плечима Стажер.

– Гарних полiцейських стае все менше, – Лангре стиснув губи, – багато хто не любить свою роботу, розчаровуеться в нiй, в собi, в людях. Мiй знайомий полковник – хороша людина, вiдмiнно ловив злочинцiв, але щиро любив зовсiм iнше – подорожi i мотоцикли.

Як звiльнився – перетворився на очах. Часто в полiцiю йдуть по стопах батькiв, династiя так би мовити. Син художника хоче бути художником, а син полiцейського хоче пiти в полiцiю.

– Ви маете рацiю. – Погодився Стажер. – Я прийшов в полiцiю за прикладом вiтчима i дiда. Хоча вони всiляко вiдмолювали, твердили щось подiбне до "тiльки через мiй труп", але iз самого початку було ясно, що мое життя пройде в погонах.

Хiба може бути iнакше, коли вiтчим полiцейський, а дiд вiйськовий?

– Ти молодець, раз наполiг на своему, – похвалив його Лангре.

– Я вiльний в своему виборi, – Стажер посмiхнувся. – У мене немае нiяких обмежень i перешкод у життi, всi дверi вiдкритi. Обмежуе тiльки дiючий кредит. Менi ще п'ять рокiв його виплачувати, але вiд цього нiкуди не подiнешся, все це дрiбницi. Знаете, я вже п'ять рокiв зустрiчаюся з дiвчиною, – Стажер мрiйно подивився у вiкно.