Епоха слави і надії

 – І коли стикаюся з якимись труднощами, завжди дивлюся на ii фото i розумiю, що якщо я прожив стiльки часу з цiею психопаткою, то менi точно все дарма.

– Здогадуюся, чим ти ii зачепив, – посмiхнувся Лангре. – Всiм дiвчатам поголовно в чоловiках подобаеться двi якостi.

– Бабло i тачка? – Гмикнув Стажер.

– Нi. Зухвала впевненiсть i вiдчуття стабiльностi. А чоловiкам у свою чергу цi якостi можуть дати лише влада i грошi.

– Важко не погодитися, – кивнув Стажер.

– Найголовнiше в цих стосунках не створювати вигаданi образи.

Ось якщо любиш людину, то любиш ii такою, яка вона е. Тодi i любов буде справжня.

– А у вас з дружиною, вона справжня? – Трохи соромлячись, запитав Стефан.

– Ще яка.

Пiсля цих слiв, Лангре акуратно розклав на столi фотографii тринадцяти картин загадкового художника. Звiрився зi списком прiзвищ i прiзвиськ, що отримали картини i пiдписав кожну фотографiю. Потiм кликнув Стажера.

– Подивись уважно. Що ти бачиш?

Стажер широко розкрив очi i мимоволi перекрутив плечима.

Із зображень на нього дивилися ящероподiбнi монстри – зафiксованi в iндiйському стилi, вони стояли, сидiли, пiднiмали вверх руки. Чимось вони були схожi на звичайних туристiв, що сфотографувалися на тлi пам'яток. І вiд цього ставало ще жахливiше. Хоча Стажер бачив ранiше кiлька картин живцем, все одно вони продовжували його лякати.

– Найбiльше мене приголомшуе те, що картини, очевидно, були зробленi з натури, – задумливо сказав Лангре.

Обое полiцейських схилилися над столом, уважно розглядаючи дивних iстот: змiеподiбнi, витягнутi вперед голови, далеко видатнi назад потилицi, великi, вузькi очi-щiлини з вертикальними зiницями.

Їх тiла були покритi дрiбною лускою, руки п'ятипалi i хвости… короткi, плоскi хвости рептилоiдiв.

– Змiелюди. – Прошепотiв Стажер. – У багатьох вiдданнях згадуеться про iснування рiзних змiелюдей, частина яких знаходилася в союзi з сонячними богами, а iнша частина розглядалася, як "натовп огидних монстрiв" – крилатих, хвостатих, рогатих, лускатих драконiв, що "вилазили на поверхню землi з всiх щiлин", – Стефан було протягнув руку до одноi iз фотографiй, але тут же вiдсмикнув, немов злякавшись.

– Тепер мало хто вiрить в те, що пекло знаходиться пiд землею, як вважали в давнину, i що там, в "нижньому свiтi", живуть деякi iстоти, якi iнодi викликають землетруси. Але дивна справа: майже три столiття iснуе теорiя про те, що наша планета порожниста в серединi.