Епоха слави і надії

Той спробував було чинити опiр, зло зашипiв крiзь зуби, але Стажер рiзким рухом прибив його носом у стiл. Дезорiентований вiд удару Грозний в'яло клiпнув очима. Не кажучи бiльше нi слова, Стажер потягнув його до виходу.

Лангре зустрiвся поглядом з Послом.

– Ви… – Голос Посла похолонув, вiн вiдпив зi свого келиха. – Ви тiльки що врятували мене, комiсар. Що ж, – взявши себе в руки, вiн пiдвiвся зi стiльця, пiдхопив список, який так i залишився лежати на столi.

З хвилину покопавшись у ноутбуцi, Посол сказав:

– Ви врятували мене, i це менше, що я можу для вас зробити.

П'ятнадцять рокiв тому, всi дванадцять чоловiк з цього списку були в Росii. Вони провели там всього два днi вихiдних. Крамер теж там був, по роботi. Ранiше вiн був громадянином Росii. На цьому все.

– Дякую, – кивнув Лангре. – Не буду бiльше зловживати вашою гостиннiстю. Прощавайте.

Лангре не довелося довго шукати Стажера. Той стояв бiля ворiт Посольства i палив, байдуже розглядаючи Грозного, прикутого кайданками до вуличного лiхтаря.

Зупинившись поруч, Лангре чиркнув сiрником i на мить прикрив очi, насолоджуючись першим затягуванням.

– За час роботи в полiцii, в мене було близько чотирьох з половиною тисяч виiздiв, – першим заговорив вiн. – Кожен виiзд – ризик, але що робити? Взагалi нам не належить думати про страх. Боiмося ми чи нi, але наказ е наказ. Дисциплiна – це найсильнiша форма самоповаги. Це вiдмова вiд поточного комфорту в обмiн на бiльш гiдну нагороду в майбутньому.

Випустивши останнiй клуб пари, Стажер кивнув у бiк фургона, припаркованого на iншому боцi дороги :

– Швидко приiхали, так?

В цей же час, Лангре вiдправив смс, з одним лише словом: "Грозний".

Дверi фургона рiзко вiдчинилися, i кiлька одягнених за формою полiцейських пiдбiгли до них. Дiючи злагоджено, як единий органiзм, вони взяли пiд руки Грозного, що вже не чинив опiр, i повели у бiк фургона.

– Лангре! – Зло випалив Грозний. – Ти обiцяв допомогти, чортов флiк!

Вискнула полiцейська сирена, через пiвхвилини машини i слiд пропав, нiби нiчого i не було.

– Ми з тобою доки не розходимося, – не дивлячись на Стажера, сказав Лангре. – Зараз же iдемо назад до маетку Крамера, не можна вiдкладати. Дванадцять iноземних туристiв i Алекс Крамер сильно комусь насолили п'ятнадцять рокiв тому. І цей хтось мстить. А ми з тобою щось упускаемо.

Глава 16

Доiвши останнiй шматок пiци, Нiколас вiдклав столовi прилади i вiдсунув тарiлку убiк.