Епоха слави і надії

Промокнув серветкою куточки губ, вiн подивився на Ганну:

– Ну що, все ще сперечатимешся, що е щось краще за пiцу? – З посмiшкою запитав вiн.

– Ну, хiба що кава, – вона зробила ковток гарячого гiркуватого напою i з насолодою прикрила очi. – Завдяки йому у мене, ще залишилися сили на пригоди.

І дiйсно, дiвчина, що зовсiм недавно виглядала втомленою, значно пiдбадьорилася.

– Вибач, – Нiколас прикусив губу. – Я б i радий дати тобi час на вiдпочинок, але хвилююся, що в нашому випадку потрiбно йти за гарячими слiдами.

До того ж – до показу залишилося менше доби.

– Я розумiю, – кивнула Ганна. – Викличеш таксi?

Таксi не змусило себе довго чекати, час був пiзнiй i на дорозi не було заторiв. Влаштувавшись в салонi автомобiля, Нiколас пiдключився до прямого ефiру:

– Банда! Я не iсторик, не академiк i не архiтектор. Я просто блогер, гiсть цього мiста, який, дивлячись на будови Пiтера, не вiрить офiцiйним казкам iсторикiв. Менi вже набили оскомину небилицi екскурсоводiв, що читають по одному папiрцю.

Вони твердять, що одного разу на болото прийшов Цар i саме вiн перетворив його в Пiвнiчну Пальмиру. Але коли iм кажеш, що мiсто iснувало задовго до Петра Першого, вони губляться, i продовжують вводити в оману мiльйони туристiв, втираючи iм брехливу iсторiю про великих рвсiв.

Нiби одному з найкрасивiших мiст у свiтi, якихось там жалюгiдних триста рокiв. А насправдi воно стоiть на землi тисячолiття, подiбно до старогрецького мiста Дельфи. Вiд нас намагаються приховати щось дуже важливе, нам нахабно брешуть все життя.

Спотворено абсолютно все, – Нiколас переклав телефон в iншу руку. – І сьогоднi я вирiшив дати ще один шанс мiському гiдовi. Вiн з нашоi Банди, i погодився провести екскурсiю по закритому на нiч Ісаакiiвському собору.

"Председатель", як вiн себе називае, впевнений, що якщо таемниця елiксиру безсмертя i схована в Петербурзi, то саме в цьому соборi. Послухаемо, що вiн нам розкаже? – Нiколас вийшов з машини, подав Ганнi руку.

– Нiколас, Ганна, – привiтав iх бiля входу в собор екскурсовод.

– Пан «Председатель»? – Перепитав Нiколас.

– Так, – кивнув той. – Якщо ви не проти, я б хотiв залишитися iнкогнiто. Ходiмо?

Ледь вони опинилися всерединi, Нiколас, не втримавшись, закинув голову вгору, вражений розмахом i пишнiстю собору. Ганна здивовано ахнула.

– Бажаете, я розповiм трохи з iсторii?

– А ви не проти зйомки? – Нiколас помахав мобiльним.