Епоха слави і надії

– Гаразд! Ваша взяла, я згоден! – Вигукнув екскурсовод. – Згоден з тим, що Петро Перший не збудував, а вiдкопав Петербург iз землi. Ось так, взяв лопату, копнув, а там виявився гранiт. Ще трохи в землi подлубався, i прямо в руки йому впали фрагменти бронзовоi капiтелi. "Ух ти" зрадiв Петро Перший. Зiбрав працiвникiв, привiз на мiсце розкопок, i через пару рокiв здивованi аборигени вже могли там все оглядати, а власне, що вони там оглядали? Що саме викопав Петро Перший iз землi?

Пiдсумовуючи ствердження "супротивникiв офiцiйноi iсторii", в глибинi петербурзьких болiт чекали археологiв наступнi "нез'ясовнi артефакти": кiлька кiлометрiв гранiтного парапету i кiлька десяткiв колон iз гранiту, мармуру i пiщанику.

Ось, власне i все, якщо не рахувати ще "викопаного" Петром "Мiдного вершника", його бронзового пам'ятника самому собi.

– Банда! – Нiколас з посмiшкою звернувся до своеi аудиторii. – І так ми дiйшли висновку, що на цьому мiсцi, задовго до 1703-го року iснував великий мiський центр високорозвиненоi iмперii, що мала деякi супертехнологii, якi згодом виявилися втраченi.

Ось таким, зовсiм несподiваним чином, проявився зв'язок Санкт – Петербургу з найзначнiшими спорудженнями старовини i географiчними параметрами Землi.

– Цей зв'язок частково пояснюе египетську мiстику Санкт – Петербургу, прагнення Петра, вiдродити мiсто саме в цьому, незручному з практичноi точки зору мiсцi, i багато iнших не пов'язаних на перший погляд фактiв. І найголовнiше, дае сенс античнiй версii спорудження Петербургу, – вперше за той час, що вони знаходилися в соборi, подала голос Ганна.

 – До Петра Першого на Рвсi також велося лiточислення з часiв Створення Свiту. Виникае питання – коли ж насправдi був "створений" свiт? І взагалi, який свiт був створений?

Наша планета, космос, галактика, а може просто деякий мирний договiр?

– А можна побачити могилу Монферана?

– Його поховали не тут, – похитав головою «Председатель». – І навiть не в Росii. Монферан – великий архiтектор, людина мистецтва, був, поза сумнiвом, iстинно вiруючою людиною, народженою i хрещеною в католицтвi.

Для нього вiра була не просто безглуздою "конфесiею". Архiтектор помер майже вiдразу пiсля того, як храм був освячений. Є безлiч чуток i припущень, чому ж вiн помер. Одно з них – нiбито зневажливе вiдношення з боку нового государя, Олександра Другого.

– "Вiйськових вусiв"? – Здивовано перепитала Ганна.

– Рiч у тому, що Петербург дев'ятнадцятого столiття був вiйськовою столицею.