Епоха слави і надії

– Що ти звик бачити в санвузлi? Стопку МАXIM, кошик для бiлизни, але головне труби. Вони так природно вписуються в iнтер'ер ванни, що нiкому не прийде в голову перераховувати труби або ставити питання, навiщо вони тут i куди йдуть.

– Дiйсно, кращого мiсця для схованки не знайти. Затримаемося тут? – запитав Стажер.

– Нi, давай, перш нiж лазити по трубах, подивимося iншi кiмнати.

На старомодно обставленiй кухнi виявилося досить брудно, та i пахло не кращим чином. Залишки пiци, що лежали у коробцi, зачерствiли i покрилися плiснявою, над немитими тарiлками в раковинi лiтали дрiбнi мушки.

Намагаючись дихати через рот, Лангре почав обшукувати шафки.

– Краще мiсце тайника в побутовiй технiцi – холодильник. Я якось читав керiвництво по ремонту, так от, вiльного мiсця тут повно, – Стажер вiдкрив морозильну камеру.

– Бiнго! – Несподiвано вигукнув Лангре. І тут же роздратовано додав:

– Вони взагалi ii вiдкривали?

Стажер обернувся до нього, тодi як комiсар дiставав з хлiбника пачку якихось документiв.

– Росiйський паспорт з друком про розлучення, лист. – Лангре примружився. – Вiд першоi дружини нiби. Отримання французького громадянства, права з всiма категорiями. Стажер, – покликав вiн. – Тут лист на росiйськiй, прочитаеш вголос?

– З чого ви взяли, що я знаю росiйську? Це досить складна мова.

– Бачив у твоему резюме. Якраз, тому що мова складна, вразився i запам'ятав, – Лангре протягнув йому пошарпаний, пописаний дрiбним почерком аркуш паперу.

– Зловили, – посмiхнувся Стажер.

 – Що ж, вона пише, даруйте, складно читати i вiдразу переводити вам на французький.

– Нiчого, – заспокоiв його Лангре, уважно дивлячись на напарника.

– Отже. "Коли ти сказав, що пiдеш працювати водiем мiжнародних рейсiв, я плакала, напевно, пiвроку, доки не змирилася. Не всi жiнки здатнi жити в таких умовах, адже iнодi доводиться негайно приймати рiшення з якогось серйозного питання, а порадитися не мае з ким. Такi речi треба було з'ясовувати i домовлятися про них заздалегiдь, до того, як йти до вiвтаря.

Тодi у нас було б менше непорозумiнь i страждань. Але хто в цьому винен? Чоловiк, дружина або обое? До втечi з будинку я пiдготувалася заздалегiдь: пiд лiжком лежала зiбрана валiза з найнеобхiднiшим одягом, сумка з дитячими речами. Я знала, що ти не вiдпустиш мене по – доброму.

Тому просто дочекалася, коли нi тебе, нi свекра зi свекрухою не буде вдома, i пiшла потайки разом з нашим сином Степаном, – голос Стажера похолонув.