Епоха слави і надії

Його немае на обкладинках журналiв, у нього не беруть iнтерв'ю i заробляе вiн зовсiм небагато. Але життя в ньому бiльше, нiж в всiх iнших разом взятих! Любовi, свiтла – справжнього свiтла, не телевiзiйного, бiльше, нiж в всiх людях, яких вiн колись зустрiчав. Взагалi. Бути постiйно з кислим виразом обличчя, не посмiхатися, бути вiчно зайнятим i незадоволеним, не вмiти радiти, або вiдноситися до життя, як до боротьби i випробування. Ця проста людина була i гарним чоловiком, i батьком. Його дiти, зiткнувшись зi складнощами, не думали "Не, батько мене вб'е".

Вони думали зовсiм iнакше, що батьку можна подзвонити i попросити про допомогу. Адже виховувати дiтей в страху, означае бути не батьком, а деяким строгим наглядачем.

Треба вмiти правильно будувати стосунки зi своiм чадом i пiклуватися про нього до тих пiр, доки вiн не зможе робити це самостiйно.

– Ось тому, ми i боiмося, кажуть люди по – сьогоденню близькi, коли iм е про що помовчати, – кинув водiй фразу, що притягнула увагу Нiколаса.

І вiн знову був повнiстю згоден з цiею людиною.

Роздумуючи про слова чоловiка, Нiколас знову дiстав телефон i продовжив вiдкривати непрочитанi повiдомлення. "Це ваш водiй Uber, я чекаю вас зовнi". Серце пропустило удар, Нiколас кинув швидкий погляд у бiк водiя, потiм нахилився до сидiння Ганни i, легенько торкнувшись ii плеча, показав повiдомлення, коли та обернулася.

Ганна розгублено i трохи перелякано подивилася на Нiколаса. Вона судорожно вдихнула i мiцно стиснула блокнот, що лежав на ii колiнах.

– У вас бензин закiнчуеться, – звернувся Нiколас до водiя. – Треба заiхати на заправку.

– Заiдемо, – кивнув чоловiк, – але тiльки не на цю, – вони промайнули повз, заклично миготливу вогниками, заправну станцiю. – Там деруть в тридорого.

– Я оплачу, якщо ми… – договорити Нiколас не встиг. Голосно вискнувши гальмами, розгорнувшись боком, iм перегородила дорогу iнша машина. Все вiдбувалося дуже стрiмко.

Буквально за лiченi секунди, двое хлопцiв у масках пiдбiгли до дверей з боку Ганни i витягли ii з автомобiля. Дiвчина закричала, Нiколас зiбрався було кинутися iй на допомогу, але водiй, заблокувавши дверi, перегнувся мiж сидiнь i схопив його за рукав.

– Сидiти! – Крiзь зуби прошипiв вiн i, розмахнувшись, стукнув кулаком у вилицю. Удар вийшов несильним i змащеним через незручне положення водiя, але на кiлька секунд оглушив Нiколаса.