Епоха слави і надії

Молода дiвчина-водiй привiтно махнула йому рукою:

– А я вас впiзнала. Ви вже кiлька годин не виходите в ефiр. Що я можу для вас зробити?

– Менi треба за годину дiстатися до Москви, – схвильовано випалив Нiколас.

– Але це неможливо! – Здивовано ахнула дiвчина.

– Можливо, пустiть мене за кермо.

– Нi, – похитала головою водiй. – Даруйте, але машину менi купив мiй хлопець i…

Нiколас зняв iз зап'ястка золотий "Ролекс ":

– Ось, для вашого хлопця.

Дiвчина взяла годинник, а потiм, зiтхнувши, перелiзла на пасажирське сидiння.

Нiколас зберiгав спокiй, незважаючи на те, що зараз в серединi нього бушував шторм. Вiн завiв машину i почав ii розганяти. Зараз йому треба було покласти стрiлку спiдометра, i тримати ii в такому положеннi, як можна довше. Дiвчина ввiмкнула у себе прямий ефiр, щоб показати своiм пiдписникам несподiваного водiя-пасажира.

Нiколас кинув на неi швидкий погляд.

– Де ви гальмуете, там я на газ натискаю, – посмiхнувся чоловiк.

– Одного разу це вас згубить, – дiвчина похитала головою.

Не пройшло i години, а вони вже в'iхали в Москву. Не звертаючи уваги на гнiвнi гудки, Нiколас мчав на червоний, виiжджаючи на зустрiчну.

– Так теж не можна! Господи, ви нас вб'ете, – дiвчина схопилися за серце.

– Послухайте, зазвичай я так не роблю, але зараз червоний наш, зелений – загальний.

Зупинившись бiля Великого театра, Нiколас вискочив з машини. Дiвчина встигла крикнути йому:

– Ви допомагаете iншим, але хто допоможе вам?

Нiколас лише знизав плечима.

І нiби у вiдповiдь на слова дiвчини, помiтив бiля театра кiлька чоловiк. Це була його Банда". Один з них протягнув Нiколасу новенький айфон:

– Чув, ваш розбився.

До коробки була прикрiплена записка: "Справжнi брати без запрошення приходять не лише на свято, але i на допомогу". Швидко переставив картку в новий телефон, Нiколас ввiйшов до театру, де тут же зiрвався на бiг, на ходу звiряючись з вказiвниками, що вели до малоi сцени.

Вiн вiрвався до примiщення, i рiзко зупинився, оскiльки там панувала абсолютна темрява.

В цей момент його з силою вдарили по потилицi, ноги пiдкосилися, Нiколас рухнув на пiдлогу. Очi злипалися, як би вiн не намагався тримати iх вiдкритими. Свiдомiсть спливала. І нiби крiзь, закладенi ватою вуха, вiн чув голоси. Акторiв? Потiм почувся чiткий звук, наче всi вставали з крiсел – разом, практично синхронно. Застукали пiдбори. Нiколас нарештi прийшов до тями.