Епоха слави і надії

Вiн опритомнiв у порожньому залi, нiби чужа присутнiсть йому лише здалася. Здавалося всi тi люди не просто пiшли, а зникли, розчинилися в повiтрi. Цього разу горiло свiтло, освiтлюючи сцену i перший ряд. Вiн голосно кашлянув, звук вiддався луною, пiсля якоi знову настала дзвiнка тиша. Чому нiхто не привiв його до тями? Де ж всi люди? Охорона? Невже так просто залишили непритомну людину i пiшли? Звiвшись на ноги, Нiколас, трохи похитуючись i потираючи ниючу потилицю, рушив до единого виходу.

– Бiс! – Вилаявся вiн, посмикавши ручку.

Дверi виявилися замкнутими. – Може за кулiсами е вихiд?

Нiколас обернувся i в жаху завмер на мiсцi. В центрi сцени хтось стояв. Стояв нерухомо, з опущеною головою, втупившись у пiдлогу. Статура явно була чоловiчою, але найголовнiше, на незнайомцевi був сiрий костюм, а його зовнiшнiсть була швидше схожа на маску "рептилоiда". Нiколаса перекрутило. Лише мить тому на сценi нiкого не було, вiн почув би кроки через акустику, не могла людина так швидко виявитися на тому мiсцi.

Людина не могла, а ось iстота?

Придивившись, Нiколас побачив, що костюм на незнайомцевi роздертий, а видими частини шкiри блiдi, як у живого мерця. Треба було якось вiдвернути його увагу, спробувати сховатися або втекти чимдалi. Залишалося тiльки сподiватися, що за кулiсами е запасний вихiд iз залу. Намацавши в кишенi пару монет, Нiколас повiльно, намагаючись ступати, якомога тихiше, рушив через останнi ряди до правого краю залу.

Весь цей час, не зводячи погляду зi сцени, вiн йшов до середини, сiв навпочiпки i зiбрався, вже було кинути монети, щоб вiдвернути "рептилоiда", як помiтив силует, що стояв бiля виходу.

Ще один! "Чорт, звiдки вiн там взявся"? – промайнуло в головi. По шкiрi пробiгли мурашки жаху i панiки. Вiн шпурнув фунтовую монету, та попала прямо у дерев'яний пiдлокiтник сидiння, тому пролунав гучний металевий звук. Оба "рептилоiда" пiдняли голови i, кiлька секунд постоявши на мiсцi, повiльним кроком пiшли до джерела шуму.

Скориставшись моментом, Нiколас слизнув уздовж стiни до кулiси, що закривала правий край сцени.

Але звiдти до нього назустрiч вийшов ще один, перегородивши шлях до порятунку. Судорожно озирнувшись на всi боки, Нiколас помiтив, що iншi два стояли на тому мiсцi, куди вiн кинув монету i пильно дивилися на нього своiми жахливими очима, з вузькими витягнутими зiницями. Вони стояли, немов статуi, без единого руху. Спостерiгаючи за двома лiворуч вiд себе, Нiколас бiчним зором стежив i за тим, що стояв у сцени.