Характерники

Навколо не було видно жодної живої душі, лише розкидана зброя, бойове спорядження та криваві лахміття одягу говорили про те, що тут явно відбувалося щось незрозуміле і явно недобре. Ось що саме, вгадати ніяк не виходило.

-Що ти на це скажеш, Маро? — спитав супутник, повівши вказівним пальцем навколо розкиданої амуніції, потім міцніше взявся за палицю.

-Поки що не знаю любий, але мої останні видіння були явно пов'язані з мертвими людьми та якимись болотяними черв'яками, може в цьому є якийсь певний зв'язок? Ти ж знаєш, я не все можу передбачити і відчути, але думаю, що нам треба рухатися до самого міста – там будуть усі відповіді!

За кілька стомлюючих хвилин характерники увійшли до Мітервонії.

Похмурі пустельні вулиці безладно були завалені всілякою зброєю та особистими речами городян. У бойових ченців було стійке відчуття, що місцеві жителі всіляко намагалися від чогось втекти чи сховатися, але на жаль, не встигли.

-Он дивись, здається собака до нас біжить чи навіть дві, - мовила дівчина і напружено вдивившись у далечінь закричала:

-Убий їх, Миха вони заразні! Їхній отруйний укус погубить нас назавжди! Це невіліковно!

Досвідченого воїна не треба було двічі просити.

Спритно ухилившись від щелеп, що брискали слиною, він блискавично проломив черепа бідним звіряткам. Як виявилося надалі, це були лише перші випробування на міцність молодих чарівників-мольфарів.

-Бігом у міську ратушу! Бачу цілу зграю голодних тварин.

Тільки за тими дверима наше спасіння! - встиг крикнути чоловік і потягнув розгублену подругу по кам'янистих сходах. На щастя будівля головного магістрату була зроблена на совість, з гранітного каміння і товстих дубових колод. Буквально за метр від хижих пащ вони встигли закритися на засув і нарешті перевести дух.

-Так квіточка моя, час від часу не легше. Скільки ж різної гидоти блукає світом? - пробубнив характерник, витираючи свою палицю від запеклої крові.

-Коли б життя, а смерть прийде! Ось, подивися у вікно, здається колишні господарі тих самих собачок до нас завітали, - відповіла мольфарка і почала щось тихо нашіптувати.

До їхнього тимчасового притулку справді наближався натовп людей, точніше те, що від них лишилося. Це були справжні мертв'яки - напів гнилі, напів живі тіла, пересувалися якимось дивним стрибкоподібним чином. Погугунівши незрозумілою мовою, нападники спробували було зламати двері.