Характерники

Бо ви пам'ятаєте, боєприпаси лімітовані, а зношування стволів дуже сильне, тільки при останньому нападі, ми майже половину гранат витратили, добре що демонського війська було з півсотні, а якщо б більше, що тоді?

Прокинувшись від власного крику, Миха судорожно почав пити воду зі шкіряного бурдюка, а на здивований і трохи переляканий погляд своєї супутниці лише коротко відповів:

-Ти не уявляєш Марр, який жах мені вночі наснився, половини видінь взагалі не зрозумів, але те, що попереду нас чекають суворі випробування, я просто впевнений .

..

Піщані канібали.

Шлях ченців-характерників пролягав через поля та рівнини, через скельні гори та спекотні пустелі, майже повністю видихнувшись, борці з темними силами нарешті зробили привал біля покинутого села.

Судячи з усього це виникло через те що замість плюдючого чорнозему, скрізь виднівся великозернистий жовтий пісок, а нещадна спека назавжди вигнали всіх місцевих жителів далеко від рідного дому. Жодного деревця чи кущика не було довкола на багато верст в окрузі.

-Так Марена, сонечко моє безплямисте… без води ми з тобою довго тут не протягнемо, - струшуючи з голови пісочний пил, стомлено повідомив супутник.

-Дивися-но, якісь люди до нас наближаються, любий будь обережним, від них явно віє смертю! - скрикнула мольфарка і заздалегідь дістала свої гострі ножі з шкіряних піхов.

- Лишай живе та доганяй мертве.Не бійся, якщо це не монстри чи інші казкові персонажі, то з людьми ми завжди домовимось зуміємо.

Можливо воду поміняємо на твої чудодійні зілля, - спокійно додав чернець, але про всяк випадок узяв міцніше в руки бойову палицю.

- Врятуй і збережи! Творці всього сущого, дайте нам сили здолати ворога! - заголосила дівчина, коли натовп обірванців почав їх оточувати, беручи в щільне кільце.

Це були цілком живі люди, точніше їх жалюгідна подоба: обірвані й схудлі, наче висохлі мумії, вони тримали в руках усілякий сільський інвентар, від іржавих серпів із сокирами до довгих кіс, з явними кривавими плямами на кінці.

Виснажених селян було не менше ніж півсотні, серед них були чоловіки, жінки і навіть замизкані брудом діти. Весь їхній дивний вигляд - засклілий погляд, гнилі зуби і головне, огидний запах давно немитих тіл, приводив би у панічний стан будь-кого.

-Не можу більше дивитися на них, мене зараз знудить від огиди, - закривши рот рукою, мольфарка позадкувала назад до стіни напівобваленого будинку.