Характерники

-Гуртом і чорта поборемо! Не переживай ти так милий, ми з тобою зараз прості мандрівні ченці - самітники, ходимо, лікуємо, наставляємо, – тихо прошепотіла мольфарка, хитро при цьому підморгуючи.

-Тиць моя радість! Знати б ще, яка віра у них правильна і куди поділася моя незамінна бойова палиця? - запитав він, мовчки погоджуючись з подругою.

Затриманих ввели до просторої напівтемної зали, де по всьому периметру були розташовані вельми майстерно вирізані з дерева фігури небесних демонів, варта розв'язала чоловікові руки і задумливо перезираючись, пішла.

-Хто ви і яка мета прибуття до Манзібарії? - спитав тихий голос і тільки уважно придивившись на всі боки, мандрівники розглянули маленьку черепашку з двома головами, повзаючу на підлозі, так принаймні їм обом здалося.

- Так це, ми - мандрівники, мандруємо..., ось лікуємо, того... самого... наставляємо, ченці ми... коротші, – запинаючись пояснював чоловік, дрібному земноводному, почуваючи себе повним ідіотом.

– Ми мольфари – характерники з великої Землі! Пробач наше мимовільне вторгнення сюди, о великий Цезаре Дронправскоре! Вибач за втручання та повір, ми не несемо загрози! Наше переміщення було випадковим та ненавмисним, - вимовила дівчина голосно, піднявши голову на верх.

Під самою стелею, незрозуміло яким чином, прямо в гігантській краплі води, плавало створення, що більш за все нагадувало глибоководного ската. Прямо з краплі долинуло:

- Ми лише піщинки у величезному безкінечному океані життя, але доля кожного з нас призначена, як і те, що ми робимо в кармічному кругообігу сьогоднішнього буття! Ви прибули сюди не випадково ченці, і я навіть допоможу вам повернутися! Як тільки ви виконаєте свою місію тут і зараз!Друга шукай, а найдеш – тримай!

-Яку місію наймудріший Дронправскор? У нашій бібліотеці є згадка про вас, але нічого про цю територію не сказано! Якщо можна – розкажіть будь-ласка, що це за місце, таке зачароване? Ми обовязково впишемо в манускрипти нашого ордена ці знання з шаною! - мовила Марена і підійшла до центра зали, потім присіла і заплющила очі.

Через кілька хвилин мовчання мольфарка встала, взявши за руку супутника, вивела його на вулицю, потім поцілувала в губи і прошепотіла:

-Ми зараз зайдемо в найближчу харчевню і я тобі все поясню, тільки ти не ображайся, зараз поки що не можу.