Характерники

Всі деталі інтер'єру навколо і у вікнах були з різних позаземних локацій і швидше за все різного часу так само, як і люди, що траплялися полоненим на дорозі.

-Дивись Марр, зліва від тебе, що це таке? - від несподіванки характерник навіть зупинився, через що задній охоронець налетів на нього в повному ходу і грубо вилаявся:

-А щоб ти падло дристало та й дристало!А шоб тобі булька з носа вискочила!

В одній із вузьких вуличок, прямо на дощатом настилі знаходився спуск до води, а в ній дуже швидко плавали великі риби, так їм здавалося до того моменту, поки вони не вилізли з води прямо перед ними.

Ознаками з дорослої людини ці істоти стояли на двох розділених кінцівках-ластах, на руках у них теж були перетинки, але головне голова - немов у якоїсь риби, росла прямо з плечей, довгі вуса, немов антени обмацали повітря, опуклі очі постійно моргали, а зябра випльовували воду в сторони, зуби теж були дрібні, у два ряди.

-Кров би тебе нагла заллєла, сучий ти сину! Ідіть вперед, чорти безпритульні, чого стали? Що сомолюдей не бачили, чи що, на Манзібарії ще не таке побачити можна!?А щоб тобі рачки лазити! Он дивись телепень як акулоїд мальків збирає з сітки своєї, - крикнув у вухо бранцю, головний страж, давши йому легкий потиличник і остаточно вивів характерника з себе.

-Пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі? Чого шкіришся? (те саме, що й «чого смієшся?») Ви взагалі доходяги повинні поставити свічку за своє здоров'я! Що спочатку не пристрелили вас, а ведемо на дізнання, – продовжив товстун і навіть не уявляв собі, наскільки був близьким від подорожі до країни «вічного полювання» в пеклі.

Врятувало його ще й те, що доки патрульні вели затриманих, навколо них ставало дедалі більше дивного та незрозумілого. Безглузді будівлі, перепліталися з якимись штирями і скельцями, ба більше: напівлюди - напівриби, більше схожі на китових акул легко спілкувалися зі звичайною людиною в чернечому одязі, майже як у них, лише червоного кольору.

Перед головною ратушею управи чимось схожою на католицьку церкву з крилатими демонами, по всьому дерев'яному фасаду, стояло двоє кремезних вартових.

-Ова, млинець мені у дупу, як гарно навкруги. Чого ж усередині буде? - лише зміг вимовити Миха підійшовши впритул. Голови вартових були майже дельфіньми, плавець на спині теж був присутній, кінцівок через довгі червоні балахони вони не розгледіли.