Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

І опинившись уже на мiсцi, при загальнiй радостi вiд майбутнього застiлля, ми повиннi були вiдзначити, що мiсця цi в цю пору року i за такоi погоди вже зовсiм видалися непривiтнi, повнi холоду, вiтру i похмуроi одноманiтностi. Небо своею чорнотою усякий раз кидало в нашу сторону закиди засудження, й ми тулилися внизу, намагаючись сховатися вiд них пiд гачкуватими зламаними гiлками шовковиць i цього, схоже, для нашого заспокоення було бiльш нiж достатньо.

Імпровiзований стiл виник в один помах ока.

Жека швидко всiм налив, пiдняв склянку i мовив. У перших своiх словах вiн дякував усiм, хто зiбрався тут, в цей непогожий день, щоб вшанувати його своею увагою i роздiлити цю трапезу. Ми, природно, вiдповiли йому взаемнiстю, голосно, перебиваючи один одного, запевняли Жеку, що iнакше бути й не могло, виявляли йому безмiрну повагу, запевняли, що вiн для нас бiльше нiж просто друг i, природно, туто ж випивали.

Вогонь вибухав ще в гортанi i туто ж запах перепаленоi патоки бив у нiс. Ставало зовсiм хреново. Зробивши над собою нелюдське зусилля, кожен з нас проштовхував буру рiдину, що дурно пахла, всередину. Швидко закушував, руками хапаючи все, до чого тi дотягувалися, i о ж наливав собi сам. Наступну.

Я задовольнявся в якостi закуски шубою – стравою божественною i тому недостатньою щоб насититися нею – i заштовхуючи в рот риб'ячий хвiст я був безмiрно вдячний Жекинiй мамi (або сестрi) за можливiсть врятувати свiй стравохiд i нiс вiд щойно випитого речовини, за всiма ознаками що пiдпадало пiд визначення «отруйна».

Друга пiшла швидше першою. Фольклор алкогольноi спiльноти вимагав: «мiж першою i другою перерва…» І ми свято дотримувалися цим традицiям переданим як заповiт нам… Словом, кимось там переданими.

Третя i того впала куди краще двох попереднiх. І випивши ii ми вiдразу ж згадали, що третя начебто як за любов i за дам, яких тут не було, але були в наших серцях i десь там ще… Згадали, розсмiялися, виголосили тост заднiм числом, запивши його четвертою, i розмова тут же пiшла. Як виявилося, на п'яну голову «дам легкоi доступностi» у нас на районi раптом додалося, причому в рази.