Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзi. Дитячi оповiдання (украiнською)

Федiр Титарчук

Перед Вами збiрка дитячих казок. Мiсце дii: «казкова» мiсцевiсть десь на Полтавщинi, районi, як вiдомо, що славиться притулком вiдьом, нечистi i наповнений iншими атрибутами надприродного. У лiсi, де ранiше стояли вiйськовi, якi покинули цi мiсця, залишивши все свое нерухоме господарство. Залишилося i депо, яке з часом почало приходити в запустiння, як i всi в цьому лiсi, поки в ньому не оселилися мандрiвнi паровозики.

Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзi

Дитячi оповiдання (украiнською)

Федiр Титарчук

© Федiр Титарчук, 2018

ISBN 978-5-4493-6547-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Веселий паровоз Чу-Чухiн та його друзi

Титарчук Федiр Олександрович

    Вступ…

В однiй непростий мiсцевостi, що розташувалася акурат мiж Полтавою та Киевом, серед болот, прадавнiх лiсiв i занедбаних вiйськових об'ектiв, оселилися мандрiвнi паровозики.

Їх поява нi в кого не викликала б особливого iнтересу, якби не злоблива стара, що проживала на Болотi Старих Паровозiв та вела свiй бiзнес на тому, що переплавляла рухомий склад залiзницi на ложки та виделки.

Мiсця тi стояли особняком i не значилися на жоднiй картi. Хтось вiдносив це до iхньоi чаклунськоi природи, а хтось бачив всього лише в недавньому перебуваннi тут вiйськових, якi, як вiдомо, своi об'екти на карти не поспiшають наносити. Але як би там не було, а вiйськовi з цих мiсць благополучно забралися, залишивши за собою всi своi споруди, з десяток залiзничних перегонiв, кiлька мостiв через рiчки та iнший непотрiб, який чи то забули, чи то не знайшли застосування на новому мiсцi.

Саме в такому вiйськовому об'ектi, дуже схожому на хату на курячих ногах, i оселилася стара, що звалася Бабою-Ягою, i яка таiла злобу на усiх, у тому числi й на мандрiвних паровозикiв.

Паровозики, траплялося, втручалися у справи лiсовi або болотнi, але бiльше через незнання або гостру необхiднiсть, нiж з якихось iнших мотивiв, i це кожен раз виводило стару з себе.

А за рiкою жили мiсцевi. Жили вони тут давно, принаймнi самi так вважали. Жили, але чiтко проводили лiнiю куди заходити було можна безбоязно, а куди краще було не потикатися. Тому за рiчку якщо хто i забрiдав, то повертався звiдти з сивиною у волоссi i з масою iсторii, вiд яких охочих вiдвiдати лiси та болота ставало ще менше.