Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

Чу-Чухiн того ранку вiдзначав рiвно мiсяць, як вiн влаштувався в депо i пригощав усiх привезеним вчора з рейсу машинним маслом.

– Гарне мало! – Хвалили його паровози.

– Ти б на вечiр його залишив, – натякали iншi на те, що вони пiдготували святкову вечерю.

– Я ще привезу, – вiдповiдав iм Чу-Чухiн i радiсно пускав у небо дум. – Ось вiдвезу два вагони дров i на зворотному шляху обов'язково захоплю.

– А не боiшся по незвiданих шляхах кататися? – запитав його кiт на прiзвисько Маслянка, що проходив повз них. Кiт тут працював механiком, носив промаслений комбiнезон, перевiряв пiдшипники паровозiв перед вiдправкою в рейс i всiх змащував своеi масельничкою за що i отримав свое прiзвисько.

– Так пiсля Топких Болiт, Болота Старих Паровозiв i Баби-Яги менi вже нiчого не страшно! – Вiдповiдав Чу-Чухiн.

– Баби-Яги?! – Здивувався один з паровозiв. – А хто це?

– Як? – Тепер здивувався i Чу-Чухiн. – Хiба я не розповiдав цю iсторiю?

Виявилося, що нi, не розповiдав. І тодi, любитель рiзних iсторiй, Чу-Чухiн почав.

– Це, скажу я вам, моi друзi, дуже цiкава i пiзнавальна iсторiя. Сталося це з мiсяць тому, якраз перед тим, як я добрався сюди. Тодi я був мандрiвним паровозом, який спить на запасних колiях, а коли не спить, то котить туди, куди очi дивляться, заправляеться тим, що пiдвернеться, а техогляди проходить вiд випадку до випадку, тому й хворiе часто. А механiкiв у нього i зовсiм немае.

Котив я в той день, здаеться, з боку Полтави. Їхав вже довго i менi стало здаватися, що дорога йде кудись не туди, кудись убiк.

Тодi я зупинився, озирнувся по сторонах, подумав трохи i зiйшов з рейок. Погода була прекрасна, сонечко грiло моi боки, вiтерець легко гнав назад дим, що вириваеться з труби. У таку погоду було приемно погуляти на природi. Трохи погуляти, а потiм вийти на шляху в потрiбному мiсцi, встати на них своiми колесами i поiхати далi.

Менi не хотiлося втрачати половину дня на те, щоб зробити великий гак i вийти в бажану точку лише надвечiр. Судячи по картi, а я завжди iжджу з картою, тут через лiсочок можна було зрiзати i через годинку вийти на потрiбнi шляху, а звiдти вже i рукою подати у бiк Киева.

З перших же хвилин менi стало здаватися, що з картою у мене щось не так. Це я вже потiм дiзнався, що карту цих мiсць малювали вiйськовi i звичайно ж склали ii так, щоб приховати все, що показувати не хотiли – i депо, i ангари, i склади, i вiйськову технiку, яка тут колись стояла, i, звичайно ж, схему залiзниць теж неправильно намалювали.