Німа смерть

На сьогоднi, лампами «Нiтрафот»…

Белман урвав свою фразу на пiв словi, вiдчувши, як недоречно вона пролунала – звiсно, беручи до уваги загибель актриси пiд таким надiйним i сучасним прожектором. Вiн збентежено прикусив язика.

Рат нiчого не робив, щоб допомогти продюсеровi викараскатися зi скрутного становища. Хтось на мiсцi Белмана геть би знiтився, але вiн одразу опанував себе – здатнiсть, напевне, дуже корисна в його професii. Режисер, натомiсть, тримався менш упевнено, переминався з ноги на ногу, нiби йому треба в туалет.

Вiн був розтулив рота, проте, перш нiж Дреслер устиг якось продовжити розмову, з’явився Геннiнг у супроводi кучерявого чоловiчка легкоi статури, якого вiн представив як Ганса Люденбаха.

Рат змiряв поглядом технiка – той у своему сiрому робочому комбiнезонi мав вигляд погано оплачуваного консьержа.

– Ви освiтлювач? – запитав у нього Рат.

– Старший iнженер з освiтлення.

– У такому разi, за прожектор, який вирiшив дiяти на власний розсуд, несете вiдповiдальнiсть ви?

Чоловiчок розтулив рота, щоб вiдповiсти, але Белман випередив його.

– Пане комiсаре! Зрозумiло, що вiдповiдальнiсть за все, що вiдбуваеться на зйомках, лежить цiлковито на менi.

Це пролунало, як заява чинного мiнiстра, який намагаеться запобiгти вимогам опозицii щодо його вiдставки.

– Я мав на увазi вiдповiдальнiсть безпосередню, – заперечив Рат. – Якщо хтось напартачив з освiтлювальним обладнанням, i якщо це не виробник, то, мабуть, хтось iз ваших людей, пане старший iнженере з освiтлення?

– Виключено, – вiдрiзав рiшуче Люденбах.

– Ви ж, мабуть, проводите регулярнi перевiрки, щоб упевнитися, що там, нагорi, усе гаразд i все надiйно закрiплено?

– Звiсно, що так! Доки не налаштовано свiтло, жодна зйомка не починаеться.

– Отже, iз прожектором усе було гаразд?

– Оптимальнi налаштування. Свiтло було iдеальним. Я не можу вам зараз сказати, чому свiтильник мiг упасти. Для цього менi треба оглянути все там, нагорi.

– Хочете сказати, що ви цього досi не зробили?

Люденбах заперечно похитав головою.

– Яким чином? Вашi люди нам заборонили. Ми не повиннi були нiчого торкатися – це найперше, що вони нам сказали.

– Авжеж, – кивнув Рат. – То огляньмо разом мiсце, де висiв прожектор.

Люденбах принiс вузьку сталеву драбину, що, здавалося, вела просто в небо. Рат, глянувши на тоненькi щаблi, спитав себе, чи не слiд кожному, хто видиратиметься ними, мати таку ж делiкатну статуру, як у Ганса Люденбаха.