Німа смерть

Висоти в десять метрiв цiлком вистачило, аби Гереон вкрився холодним потом. Щоб не дивитися вниз, пiднiмаючись драбиною, вiн не спускав ока з сiрого комбiнезону в себе над головою, i так само намагався не дивитися долi, пересуваючись слiдом за технiком по сталевих риштованнях, якi гримiли i пищали, коливаючись у вiдповiдь на кожен крок. Витягаючи руки вперед, вiн чiпко хапався за сталевi рейки, але не мiг утриматися вiд того, щоб глянути на носок свого черевика, коли робив черговий крок. Пiдлога студii крiзь залiзну решiтку в нього пiд ногами здавалася нереально далекою.

Згори чiтко вимальовувався план павiльйонiв студii: поруч iз камiнною залою, де лежало тiло загиблоi актриси, розташувались хол готелю зi стiйкою реестрацii i службове примiщення обслуги, далi – кафе просто неба. Правда, дверi камiнноi зали вели просто в вiддiлок полiцii з камерами для затриманих. Імовiрно, це й був комплекс майданчикiв для зйомок «Бурi кохання». Внизу спалахнув магнiй – Греф почав робити фотознiмки. Рат змусив себе пiднести голову.

– Агов! – гукнув Рат. – Куди ви подiлися?

Лабiринт сталевих риштовань виявився набагато плутанiшим, нiж видавався знизу – через довжелезнi полотнища тканини, якi затуляли бiльшу частину стельових конструкцiй.

– Осьде воно! – приглушено, звiдкись однак зблизька долинув голос технiка. – Де там ви забарилися?

Продибавши ще кiлька метрiв, Рат знову побачив Люденбаха – той присiв навпочiпки над решiткою, десь за три метри вiд нього.

– Я вже йду! Нiчого без мене не займайте! – застерiг вiн старшого iнженера з освiтлення.

Долонi щемiли вiд панiчного чiпляння за металевi рейки, чоло зрошував пiт, але Гереон намагався не показати страху, наближаючись до Люденбаха.

– Ось, – вiн тицьнув пальцем, коли Рат присiв поряд, – погляньте сюди. Тут нiчого немае!

– Тобто?

– Тут мае бути рiзьбовий болт. Якимсь чином вiн мав розгвинтитися. Але, насправдi, це неможливо, бо гайки на всiх болтах додатково закрiплюються шплiнтами.

Рат придивився до монтажноi конструкцii.

– Болт мiг просто зламатися.

Люденбах безпорадно стенув плечима.

– З iншого боку мае бути такий самий.

З iншого боку – та ж таки iсторiя – жодного рiзьбового болта…

Люденбах похитав головою.

– Повiрити не можу, – скрушно проказав вiн. – Я просто не можу в таке повiрити!

Обое пiдвелися. Рат вiдчув, як коливаеться пiд ним платформа, i його спiтнiлi руки знову вчепитися в ребристi рейки.