Німа смерть

Гереон, прощаючись, глянув iй в очi.

Їi погляд сказав йому все, що слiд було знати.

Вона знала, що на них чекае, але не бажала цього визнавати.

На Морiцплац утворилася «тягучка» через постраждалу в аварii вантажiвку, що перекрила майже всю смугу руху, i регулювальник пропускав кожну машину окремо, одну по однiй, дуже повiльно.

– Американська машина? – запитав Енгельберт Рат, щойно всiвся на пасажирське сидiння «Б’юiка».

На його обличчi вiдбилося явне невдоволення, i Гереон проiгнорував батькову реплiку суто зi стримуваного роздратування.

Тепер, коли вони застрягли на Морiцплац, батько знов порушив тишу:

– Треба було взяти таксi.

Гереон сприйняв цю заувагу, як докiр.

– Їхали б так само повiльно, – сердито вiдказав вiн.

Нарештi надiйшла iхня черга, регулювальник махнув рукою, даючи дозвiл, i «Б’юiк» проповз повз мiсце аварii на Оранiенштрасе. Щоб перетнути Ляйпцiгерштрасе, вони мусили знову зачекати на свiтлофорi, однак далi iхня подорож пожвавiшала. Принаймнi, Гереон робив усе вiд нього залежне.

Втiм, цього, очевидно, було недостатньо.

– Запiзно, – нарiкав Енгельберт Рат, виходячи з машини на Вiльгельмплац. – Ми запiзнилися майже на десять хвилин!

Гереон, замикаючи машину, подумки послав батька пiд три чорти. А той уже прямував до входу в готель.

Готель «Кайзергоф» i його ресторан зажили популярности серед полiтикiв i високих посадовцiв поближньоi Вiльгельмштрасе,[9 - На названiй на честь Фридриха Вiльгельма І берлiнськiй вулицi, що бiжить районами Мiтте i Кройцберг, розташовувалися урядовi установи Пруссii i Нiмецькоi iмперii до 1918 р.

] а отже вiдповiдали смакам Енгельберта Рата, який впевнено повiв сина в ресторан на першому поверсi. У декорованiй дубовими панелями залi гомiн голосiв лунав цивiлiзованiше нiж деiнде, келихи дзвенiли делiкатнiше, вiдвiдувачi розмовляли, випивали i iли, наче на ручному гальмi.

Гереон iшов за батьком. Енгельберт Рат, здавалося, добре знае шлях. Вони одразу попрямували просто до столу, за яким сидiли вдягненi в темне чоловiки, що виглядали так нiби прийшли сюди безпосередньо з засiдання в Райхстагу.

І, звiсна рiч, одразу можна було визначити, хто тут керуе. Чоловiк, що сидiв спиною до стiни, мав обличчя iндiйського вождя: високi вилицi, непроникний вираз, гострий погляд, який негайно впiймав обох Ратiв. Вираз обличчя вождя залишився нерухомим, коли вiн щось проказав до решти товариства i пiдвiвся.

Енгельберт Рат кинувся до вождя.