Німа смерть

Знiмаемо сцену вiд початку!

Режисер повернувся до свого крiсла i знову надiв навушники. Беттi стала в дверях, а Вiктор залишився бiля камiна i вiдтворив потрiбний вираз обличчя i поставу. За лаштунками тривали гамiрнi приготування, але Беттi зосередилась на ролi. Вона працiвниця готелю, i зараз намагаеться дати раду наслiдкам того, що, була, зображала на дочку мiльйонера заради свого шефа. Вона обурюеться iнсинуацiями, якi висувае цей шахрай. Шахрай, якого вона таки мае поцiлувати в кiнцi сцени i який, зрештою, виявляеться геть не таким зарозумiлим хитруном, а втiленням скромностi.

Звук i камера знову ожили, у студii запала тиша, як у церквi перед благословенням.

Клацання хлопавки розiтнуло тишу.

– «Буря кохання», сцена п’ятдесят три, дубль два!

– І-i-i… Мотор! – скомандував Дреслер.

Вiктор вимовив свою реплiку, i Беттi занурилася в кiноакторський екстаз. Вона, як завжди, точно знала, де камера, але дiяла так, нiби не усвiдомлювала, що скляне око фiксуе кожен ii рух.

Вона рушила до камiна i знов напосiлася на Вiктора.

У того над головою висiв масивний мiкрофон, який вона iгнорувала так само, як iгнорувала камеру. Вона просто мала промовляти до Вiктора, i це справдi було так просто, як запевняв Джо. Вона знала: грае блискуче. Якщо тiльки Вiктор не переплутае своi реплiки (ймовiрнiсть чого завжди лишалася високою), сцена в них у жменi. Беттi зауважила, що блискавка за вiкном спалахнула в потрiбну мить. Сцена досконало розгорталася за ii власним ритмом; вiдраховуючи подумки, Беттi вчасно вимовила останнi слова сцени:

– А це вам буде за вiдповiдь?

Зараз!.

.

Дати йому ляпаса.

Вона вiдчула, як ii долоня обпекла його щоку. Таки замiцно приклалася! Що ж, Вiктор виживе. Це тiльки додасть iхнiй сценi бiльшого реалiзму.

Аж тепер вона зрозумiла: щось не так.

Не було грому.

Натомiсть високий, металевий звук, легенький дзвiн. Напевне, якась невелика металева деталька впала позаду неi на пiдлогу.

Вона заплющила очi. Нi, тiльки не це!

Не якась дурна технiчна зачiпка! Не тодi, коли вона так добре зiграла!

– Холера, – вилаявся Дреслер.

 – Знято!

Хоча очi ii були заплющенi, вона помiтила змiну освiтлення. Потiм наче велетенський молоток вдарив ii по плечу, по руцi, по шиi з несамовитою силою, а коли Беттi знову розплющила очi, то зрозумiла, що лежить на пiдлозi. Що сталося? Вона почула трiск i зрозумiла, що вiн iде з ii тiла. Вона, мабуть, щось зламала. Бiль охопив так раптово, так жорстоко, що на мить в очах потьмарилося.