Німа смерть

 – Карнавал. Цьоргiбель втiшаеться тими «Гелау!», а для мене це нiчого не означае.[11 - «Гелау!», «Алааф!» (див. далi), «Наррi-Нарро!» – т. зв. «крики дурнiв», що лунають по всiй Нiмеччинi у днi карнавалу; зокр. «Гелау!» – традицiйний вигук на карнавалах Дюссельдорфа i Майнца.]

– Начальник полiцii родом iз Майнца, – пояснив Рат.

– А ви? Хiба ви не рейнець?

– Я з Кельна, – вiдповiв Рат. – У нас гукають «Алааф!», замiсть «Гелау!». Але цього року, завдяки поточним справам, я маю нагоду уникнути цього видовища.

У Берлiнi все набагато спокiйнiше.

– Що ж, якщо вiдчуете ностальгiю, у Берлiнi цими вихiдними теж бiльш нiж достатньо карнавальних балiв.

Перш нiж Рат устиг вiдповiсти, задзвонив телефон.

Геннат зняв слухавку.

– Так, – кивнув Будда. – Комiсар Рат iще. Одну мить… – Вiн передав слухавку Рату. – Розшук. Схоже, ваш пiдозрюваний дiйсно переховуеться.

Субота. 1 березня 1930 року

7

Рат почувався смертельно втомленим, коли вже нарештi на Луiзенуфер сходами пiднiмався до себе.

З благословення Генната, вiн посилив пошук утiкача Кремпiна – вiд ранку, кожен полiцiйний вiддiл Берлiна отримае його фото: нiчну змiну фотолабораторii кримiналiстичного вiддiлу залучили до тиражування свiтлини з рiздвяноi вечiрки, що надав Белман. Фелiкс Кремпiн, схоже, справдi переховуеться. Хоч би якою була причина падiння важезного прожектора на тендiтну актрису, причетнiсть керiвника виробництва «Монтани» до цього випадку явно була не випадковою.

У цьому контекстi пiдозри Белмана видавалися Ратовi досить переконливими, навiть якщо продюсер убачав у цiй iсторii, перш за все, намагання «Монтани» перешкодити зйомкам.

Рат подивився на годинник. Пiв на дванадцяту. Виспатися як слiд вiн уже не зумiе – вiн хотiв навiдатися в «Монтана Фiльм» завтра зранку, якомога ранiше.

Вiн уже тримав ключ напоготовi, щоб вiдчинити дверi, коли усвiдомив, що чекае на нього за цими дверима.

Катi.

Рука з ключем зупинилася i навiть брелок завмер, наче хто зупинив час.

Вiн не мiг отак просто вкластися поруч i вдавати, що все йде як завжди! На якусь мить вiн подумав, чи не повернутися в машину – поiхати до Сiлезьких ворiт i влаштуватися в Грефа на диванi. Можна було б збрехати детективовi, що загубив ключi, i попросити про тимчасовий притулок. Потiм вiн облаяв себе боягузом i повернув ключ у замку, дивуючись, як голосно клацнуло. Вiн якомога тихше причинив дверi i, не вмикаючи свiтла, прокрався по коридору до дверей вiтальнi.