Німа смерть

З одного боку, вiн вiдчув величезне полегшення, з iншого – тепер, коли вiн узнав, що ii в квартирi немае, його огорнула така самотнiсть, вiд якоi йому майже фiзично болiло. Його били дрижаки, попри те, що вона залишила увiмкненим обiгрiвач. Щойно вiн уникав ii, втiк вiд неi в свое крiсло з коньяком, ладен був вiдiслати ii до дiдька. А тепер йому аж до туги, до болю ii бракувало.

Що ж, принаймнi, тепер можна вкладатися. Адже вiн цього хотiв?

Раптом, вiд гострого вiдчуття страху, йому перехопило в горлi.

Вiн повернувся до вiтальнi, поставив платiвку Коулмена Гокiнса i вiдкоркував пляшку коньяку.

8

Вiн дивиться на заголовок i намагаеться переконати себе, що то тiльки лiтери. Жирнi чорнi лiтери на дешевому газетному паперi.

«Смерть у студii! Беттi Вiнтер убита прожектором!»

Це тiльки лiтери.

Лiтери – це не реальнiсть.

За якийсь день вiн дiзнаеться, що вони брешуть. Смерть не могла ii здобути, смерть безсила проти неi, бо вона вже давно стала безсмертною.

Вiн кидае газету. Пахощi свiжозвареноi кави пливуть до нього i раптом вони здаються йому ще менш реальним, нiж лiтери на паперi, нiж те, про що говорять лiтери на паперi, i дедалi вiдчутнiшою стае знемога, вiдчуття, якого вiн не знав уже вiддавна, роками.

Вiн був звiльнений вiд цiеi знемоги.

– Мае ласкавий пан iншi побажання?

Альберт стоiть собi там, як завжди стояв, усi роки – навiть у тi темнi холоднi роки.

Альберт завжди е, завжди присутнiй. Щодня, що-божого-дня.

Того дня, коли свiт…

Того дня, коли свiт прощаеться зi своiм життям. Альберт стоiть коло вiкна, запинае важкi штори зеленого оксамиту. У кiмнатi лише тьмяне газове свiтло. Западае напiвморок.

У них стурбованi обличчя, суворi обличчя, i дивляться на нього так, нiби своiми поглядами хочуть навiчно припечатати його в цiй кiмнатi.

Вони його упiймали.

У коморi.

Що вони собi думали? Чого вони очiкували вiд п’ятнадцятирiчного хлопчика?

Вiд п’ятнадцятирiчного хлопчика, що геть знесилений i голодуе! Вiн голодуе в одному з найбагатших будинкiв мiста, де на кухнi працюють шестеро кухарiв! Де комора може посперечатися з коморами найдорожчих ресторанiв!

Вiн робив це тижнями. Вiн знав, коли в кухнi нiкого немае i шлях до неi вiльний.