Німа смерть

– Давно ви знайомi з фройляйн Франк?

– Вiдколи вони прийшла до нас за контрактом – близько двох iз половиною рокiв.

– І що? Надiйна особа?

– Професiйно, так. Приватно… таке…

– Тобто вона, що, недостатньо вiддана Манфредовi Оппенбергу?

Бiлявка знову потиснула плечима.

– Найкраще запитати в Рудi, який ii знае майже так само добре, як бос. Можливо, навiть краще. Якщо ви розумiете, що я маю на увазi.

– Рудi…?

– Чернi. Наш iнший герой-коханець. Ви його не бачили? Вiн теж зараз знiмаеться там, у Бабельсберзi.

– Можливо, ви дасте менi його адресу. І фото.

– Ви не повiрите, як багато я можу зробити, – сказала вона, не дивлячись на нього i без слiду посмiшки на обличчi, i написала адресу на бланку «Монтани».

Рудольф Чернi мешкав у Шарлоттенбурзi, так само як його зникла колега Вiвiан Франк. Та перш нiж братися до винюхування на користь Манфреда Оппенберга, Рат заiхав на Герiкештрасе, сподiваючись застукати там Фелiкса Кремпiна. Той мешкав на пiвночi Шарлоттенбурга – у кiлькох кварталах вiд свого приятеля Петера Глазера.

Зелений «Опель» стояв припаркований через дорогу по дiагоналi вiд будинку Кремпiна. Рат припаркував свiй «Б’юiк» одразу за «Опелем» i вийшов. Вiн пiдiйшов до машини i постукав у вiкно, яке одразу опустилося.

– Доброго полуденка, Мертенсе, – привiтався Рат. – Щось тут вiдбуваеться?

– Щодо полуденка, пане комiсаре, то це ви правильно вгадали, – вiдгукнувся чоловiк iз водiйського сидiння. – Єдине, що вiдбуваеться, то це в Грабовськi в черевi бурчить дедалi гучнiше.

– Нiчого пiдозрiлого?

Мертенс похитав головою.

– Нiчого, крiм занепокоених поглядiв. Я думаю, дехто з тутешнiх мешканцiв пiдозрюе, що ми двое гомикiв. Я не дивуватимуся, якщо найближчим часом нас вiдвiдають колеги з вiддiлу громадськоi моралi.

– То припини дивитися на мене закоханими очима, – озвався чоловiк iз пасажирського сидiння.

Рат усмiхнувся. Настрiй у машинi здавався цiлком бадьорим, хоча стеження належить до найнуднiших заходiв, якi щодня випадають працiвникам кримiнальноi полiцii.

Мертенса i Грабовскi, двох новачкiв, щойно прибулих зi школи полiцii Айхе, порекомендував йому Геннат. Зрештою, Рата влаштовували будь-якi працiвники, що не входили до кола Вiльгельма Бьома, а з усiх таких цi двое здавалося чи не кращими.

– На Берлiнерштрасе е «Ашингер», – порекомендував вiн. – Поiдьте на пiв години. Поiсте й зiгрiетеся, а я на цей час вас пiдмiню.

Хлопцi вийшли з машини. Рат знав, що заробляе бали в очах пiдлеглих.