Німа смерть

Доктор Шварц каже, питання вирiшували лiченi сантиметри. Якби прожектор упав iй на голову, то вбив би на мiсцi.

– Що ж, iй пощастило.

Слова злетiли з язика, перш нiж Рат збагнув, що каже.

– Ти вживаеш майже тi слова, що доктор Шварц, – зауважив Греф. – Але, з усiею повагою, я вважаю ваш цинiзм недоречним. Ми тут обговорюемо трагiчну смерть.

– Таке з нами роблять роки служби. Цього не уникнути. Та, щойно тебе перестане нудити в моргу, ти будеш подiбним до нас.

– Дякую. Тодi нехай краще завжди нудить, – вiдказав Греф.

 – Гереоне, ти коли повертаешся до Замку? Бьом тебе хоче бачити.

– Звiсна рiч! Бо мае намiр зняти зi справи.

– Вiн просто хоче взяти на себе керiвництво.

– Ти чудово знаеш, що це означае: ми вдвох виконуватимемо поточну роботу, а вiн привласнить весь успiх…

– Якщо вже згадали про поточну роботу: Геннiнг i Червiнскi досi балакають iз кiношниками. Як завжди, не квапляться.

– Ти тримай там оборону.

– А що я маю сказати Бьому?

– Що я наступаю на п’яти Кремпiну.

Що ж iще?

– Скiльки часу ти намiряешся Бьому дурити голову?

– Доки Бьом не може мене вiдкликати, справа залишаеться в нас. А нам трiшечки фортуни, i ми ii швиденько розв’яжемо.

– То кому тодi вся слава?

– Ти гадаеш, наскiльки я егоiстичний? Ти вже забув, кому завдячуеш своiм просуванням?

Греф мовчав.

– Ну ж бо! Протримайся тiльки один день! Хiба я так багато прошу? Я пiдiбрався до Кремпiна дуже близько, – переконував його Рат. – Можливо, я ще сьогоднi його впiймаю.

А документацiею не переймайся: з чим не впораешся сьогоднi, ми зробимо разом у понедiлок. Якщо Бьом захоче нам тодi допомогти, я не опиратимусь!

– У понедiлок увечерi за рахунком у «Трикутнику» сплачуватимеш ти.

– Можливо, нам на той час уже буде що вiдзначити. Я перетелефоную тобi пiзнiше. Скажiмо, о першiй. Бьом тодi буде в iдальнi. І Фосс теж.

Вiн поклав слухавку i пересунув телефон по столу назад, до Оппенберговоi бiлявки. Та не пiднiмала голови вiд рукопису.

– Дякую, – озвався Рат до неi, машинка знай стукотiла. – Я можу проставити вам ще кiлька запитань?

Стукотiння припинилося.

– Я не знаю. Спробуйте – мо’ й зможете.

Вона в такий спосiб флiртувала? Чи просто ввiчливо демонструвала свое роздратування? Майже рiк пропрацювавши в столицi, Рат досi плутався в тонкощах берлiнського мовного етикету.

– Кiлька питань про Вiвiан Франк, – усмiхнувся вiн бiлявцi.

Та знизала плечима:

– Якщо я в курсi.