Німа смерть

Телефон!

Вiн пiдiйшов до чорного апарату, але завагався i на мить невпевнено завмер. Перш нiж зняти слухавку, вiн витягнув хусточку з кишенi. Бракувало ще лишити вiдбитки своiх пальцiв на телефонi пiдозрюваного!

– Так, – проказав вiн якомога нейтральнiшим тоном.

На iншому кiнцi нiхто не вiдповiв, але Рат почув, як хтось дихае.

– Прошу! Хто там? – Запитав вiн.

Жодноi вiдповiдi. Ще двi чи три секунди вiн не чув нiчого, крiм тихого дихання.

Клац. Слухавку поклали.

Дивно.

Рат далi оглядав квартиру, але нiчого iстотного так i не знайшов.

За десять хвилин вiн знову був у машинi. Мертенс i Грабовскi були ще в дорозi i не помiтили конспiративну виправу свого шефа.

То хто телефонував на квартиру Кремпiна? Спочатку Рат побоювався, що це мiг бути хтось iз його колег, залучених до пошукiв, однак розважив, що всi вони знали: квартира пiд спостереженням, тож телефонувати туди немае сенсу. Крiм того, спiвробiтник полiцii вiдповiв би щось – можливо не став би розкривати себе, називатись, але щось би сказав.

Неодмiнно б намагався з’ясувати, з ким розмовляе. Як, зрештою, намагався сам Гереон. От тiльки його спроба не була успiшною.

Рат почувався неспокiйно. Ранiше, впродовж нудних годин стеження, у квартирi чи машинi, вiн принаймнi мiг курити, але тепер мав призвичаюватися, як перебуватись без цигарок. Здаеться, вiн помiтив жерстяну коробку «Мураттi Форевер» у Грабовскi, коли той пiшов iз Мертенсом.

Де вони взагалi валандаються! Рат глянув на годинник.

Минуло майже пiвгодини. Їм би вже час повернутися, адже Гереону належить перевiрити ще двi адреси. Чого вони, звiсно, не могли знати. Нарештi вiн побачив сiре зимове пальто Грабовскi в дзеркалi заднього огляду, i вийшов iз машини.

11

Квартира Вiвiан Франк була сучаснiшою, нiж навiть офiс Оппенберга. Три кiмнати з садом на даху високо над Кайзердамом. Величезне лiжко, накрите золотистою атласною ковдрою, до нескiнченности вiдтворювалося двома дзеркалами. Простора спальня, безсумнiвно, була найважливiшою кiмнатою в цiй квартирi, хоча Рат почувався набагато комфортнiше в порiвняно невеликiй вiтальнi, крiзь панорамне вiкно якоi можна було бачити Берлiнську радiовежу.

Меблi видавали смак Манфреда Оппенберга – простi, сучаснi, елегантнi i, звiсно, дорогi. Дерево цiнних порiд, багато шкiри, багато хрому, без надмiрностi. Очевидно було, що Вiвiан Франк не сама обладнала цю квартиру. І не сама, напевне, за неi сплачуе.