Німа смерть

Жiнка, яку Манфред Оппенберг називав Янголом, не могла так багато заробляти, граючи в фiльмах. Якщо тiльки вона не походила з багатоi родини – у той час, коли Рат познайомився з нею, вона поводилася, як розбещена дочка шляхетних батькiв. Пропаща принцеса, якiй Манфред Оппенберг запропонував розкiшне життя, щоб утримати коло себе? Рат не мiг уявити, що б iще пов’язувало таку життелюбну молоду жiнку, як Вiвiан Франк, iз таким стариганом, як Оппенберг, крiм, можливо, обiцянки зробити ii безсмертною на екранi.

Квартира справляла таке враження, наче тут нiколи не мешкали, вона мала вигляд так само бездоганний i неживий, як декорацii на знiмальному майданчику; тiльки велика скляна попiльничка на низькому столику у вiтальнi i вбудований у шафу – тобто, стримано прихований – бар iз чималим вибором спиртного натякали на можливi грiховнi слабкостi.

Рат ретельно обшукав усi шухляди й шафи, однак нiде не надибав кокаiну. Вiн зауважив, що думка про бiлий порошок викликае в нього пожадливе бажання, хоча пiсля того прикрого досвiду Гереон давав собi обiцянку триматися вiд нього якнайдалi.

Йому пригадалася Вiвiан Франк, ii знуджений вираз обличчя, мертвi очi, якi почали свiтитися тiльки тодi, коли вона взяла дозу «снiгу». Нi, крiм спальнi, ця квартира виказувала не так багато звичок мешканки. Єдине, що Рат зауважив, це кiлька несподiвано порожнiх вiшакiв у, в цiлому, щiльно наповненiй шафi. Оппенберг уже повiдомив, що бракуе з десяток суконь, двi валiзи i дорожнiй кофр.

Куди поiхала Вiвiан Франк?

І чому не повернулася?

Рат ретельно замкнув дверi i спустився лiфтом.

Портье в мармуровому холi – чолов’яга, на вигляд такий старий, наче вiн тут стоiть на вартi ще з часiв Старого Фрiца[13 - Прiзвисько Старий Фрiц застосовували до короля Пруссii Фрiдрiха II (XVIII ст.) i до Фрiдрiха III, що пробув нiмецьким iмператором i королем Пруссii дев’яносто дев’ять днiв у 1888 роцi, «Роцi трьох iмператорiв».], – заговорив лише тодi, коли побачив жетон прусськоi кримiнальноi полiцii.

– То пан Оппенберг таки звернувся до полiцii, – прорипiв вiн, знiмаючи окуляри. – Так воно лiпше. Бо, бувало, по двадцять разiв на день телефонував, щоб запитати про Франк.

– Коли ви востанне бачили фройляйн Франк?

Вiн потиснув вузькими плечима.

– Ну, коли вона поiхала.

– А трiшечки конкретнiше?

– Це мало бути три чи чотири тижнi тому, коли вона викликала таксi. Водiй допомагав iй iз валiзами, тож минув якийсь час, доки вони нарештi поiхали.