Німа смерть

Довелося пригадувати, як Бруно Волтер, його перший начальник у Берлiнi, показав, як поводитися з таким iнструментом. Рат попервах опирався – нечувано! Полiцiянт iз грабiжницьким знаряддям! Життя довело, що крадiйський iнструмент для нишпорок бувае дуже помiчним.

Рудольф Чернi жив набагато скромнiше за свою кохану. Його не утримував Манфред Оппенберг, тож акторовi належало за все сплачувати з власноi зарплатнi.

Рат, обережно, щоб не наробити безладу, обшукував квартиру. Вiн не знав точно, що шукати, не сподiвався знайти Вiвiан Франк у шафi чи в лiжку – але, можливо, якийсь доказ любовного зв’язку мiж нею i Чернi, можливо, якусь ознаку ii перебування.

Цiлком iмовiрно, що вона втекла. А Чернi? Мае намiр згодом iз нею зустрiтися в умовленому мiсцi? Чи вона грала з ним так само, як своiм покровителем Оппенбергом? Якщо iсторiя у викладi швейцара е правдивою, вона поiхала без нього три тижнi тому. Або вiн без неi.

Тому що Чернi й сам начебто був у горах. На столi у вiтальнi Рат надибав кiлька туристичних проспектiв, що рекламували вiдпочинок у швейцарських Альпах, у шафi висiло нещодавно вимите лижне спорядження, i нарештi Рат знайшов у ваннiй кiмнатi рушник iз вишитим логотипом «Готель Шац-Альп, Давос».

Рудольф Чернi, здаеться, за сучасною манерою, сувенiри з вiдпустки вибирав передусiм серед готельного майна.

Рат дивився у вiкно на широке коло Райхсканцлерплац i на Радiовежу. Потроху сутенiло, спалахнули першi неоновi вивiски.

І тодi вiн вирiшив просто зачекати на Рудi Чернi.

Рат пiдiйшов до телефону i зателефонував у Замок. Йому одразу вiдповiв Греф.

– Ти наче хотiв ще о першiй зателефонувати?

– Не було як – за клопотами нема коли дихнути. Бьом пiсля того не озивався?

– «Пiсля того»? Вiн що п’ять хвилин озиваеться. Зараз знову навiдаеться, бо лiнiя зайнята.

Рат прочистив горло.

– Слухай! Я знаю, що зараз кiнець дня i тижня… але ти однаково ще маеш зробити щось важливе.

– Гм…

– О п’ятiй годинi похорон отого Весселя.

Бьомового мертвого нациста. На Нiколаi Фрiдгоф.

– Так?

– Сходи, подивися, що там i як.

– До чого це?

– Бьом призначив нас спостерiгачами.

– Вiдколи ти так ревно виконуеш його накази?

– Хтось iз нас мае пiти. А я поки що не можу залишити справу. Я тобi детальнiше розповiм у понедiлок вранцi.

– Як накажеш, шефе.

Рат, уже не маючи нагоди побажати Грефу приемних вихiдних, поклав слухавку.