Німа смерть

Кельнер поставив келихи i заходився наливати. Рат прикрив долонею келих Катi, кельнер поклав пляшку у вiдерце з льодом i щезнув. Цiлувальники нарештi перервалися. Дiвчина встала, розгладила на собi зiм’ятий костюм наложницi з гарему i пiшла геть. Чолов’яга вдоволено вiдповiв на ii усмiшку i поправив на головi лискучого барвистого капелюха. Теж один iз тих, «хто мае потребу», подумав Рат, глянувши в закаляне губною помадою розпашiле обличчя сусiда.

Той потягнувся по свое витхле пиво i випростав спину.

– Доброго здоров’я, гер гауптман! Коли ви окупували наш стiл? А я й не помiтив, що мене переможено!

Вiн розреготався власному жарту, Рат у вiдповiдь криво посмiхнувся:

– Я щойно сюди дiстався.

– Ви, бачу, оптимiст? – показав сусiд на порожнiй келих. – Одразу приготували приманку…

– У мене побачення, – вiдказав Рат: сусiд був йому неприемним iз першоi митi. – Втiм, наразi, за столом мало що вiдбуваеться.

– Вам треба було прийти з годину тому – оце атмосфера у нас тут панувала! Тут сидiв один пiрат – ото жартiвник, скажу я вам! Дотепами сипав без упину.

А циганка, що тут сидiла, вiд келишка до келишка робилася дедалi веселiшою. Класна така кi…

– Циганка?

Чолов’яга замовк на пiв словi й подивився на Рата. Тодi нiби щось збагнув.

– Бачу, циганка була твоя, – сказав вiн, голосно смiючись. – То не ображайся, але ти трохи запiзнився.

– Я знаю, – сухо мовив Рат.

– В усiх сенсах запiзнився, якщо можна так сказати.

Боюсь, ти сьогоднi циганку бiльше не побачиш. Вона пiшла з пiратом десь пiв години тому. Разом з iншою парою. Думаю, вони хотiли продовжити в якомусь iншому мiсцi.

Рат змушений був це проковтнути. Вiн чекав чого завгодно, але не цього. Катi прип’яла йому роги. Чи як це назвати? Це було так вульгарно! Новина його приголомшила, незважаючи нi на що. У своiй безглуздiй унiформi вiн почувався особливо паскудно.

– Не журись, приятелю! – весело поплескав його по плечу сусiд.

 – Не роби з цього трагедii. Тут достатньо дiвчат. І настiльнi телефони, – смiявся вiн. – Я саме так зi своею познайомився. Приемно, що тут парочка мiсць звiльнилася. Принаймнi, е, куди нам своiх кiзочок припнути.

– Я, насправдi, не козопас, – скривив рота Гереон.

– Гаразд, гаразд! Ми не такi, ми норд-дойчi, нiмецькi лорди!

На щастя, повернулася дама з гарему i потягла свою красунчика до танцполу.