Німа смерть

Рат хотiв був розпитати власника лискучого капелюха, куди саме пiшла Катi зi своiм супутником, але, мабуть, запiзно схаменувся, бо парочка вже зникла з його поля зору.

Зрештою, бiгати за Катi не дуже й хотiлося. Якщо судилося саме в такий спосiб ii здихатися, що ж… Якщо Катi сама так вирiшила – тим краще! Якби вона хотiла! Принаймнi, коли ii немае поруч, йому похватнiше буде набратися. Навiть набагато краще. Рат спорожнив свiй келих i пiдвiвся. Витяг пляшку вина з вiдерця i пiшов до бару.

Вiн знайшов вiльний барний стiлець i побачив, що навiть у барi е настiльний телефон i пневматична пошта.

Наливши собi черговий келих вина, вiн покликав до себе дiвчину, що продавала цигарки.

– Одну «Оферштольц»[16 - Надрейнець Рат замовляе кельнську марку цигарок (тютюновий бренд «Оферштольц» названий так за прiзвищем кельнських патрицiiв).] шiстку, будь ласка.

– Ми продаемо тiльки десятки.

– Теж добре. І сiрники, будь ласка.

Пальцi дiвчини швидко виловили з лотка потрiбний крам.

– П’ятдесят пфенiгiв, – сказала вона.

Рат поклав марку в ii долоню й кинув:

– Решти не треба.

На подяку отримав приголомшену посмiшку, яка дещо його розвеселила. Власник лискучого капелюха мiг бути огидним, але щодо одного вiн мав слушнiсть: жiноцтва на балу не бракувало! Навiть якби цiеi-таки митi iх усiх у нього викрали. Рат одразу розпакував коробочку i взяв цигарку в рот. Вiн намагався зробити це якомога бiльш невимушено, але помiтив, що навiть руки йому трохи трусяться з хвилювання.

Навiть коли вiдiрвав сiрник. Вiн контролював себе цiлий день, i тим бiльше втiхи вiдчував зараз вiд своеi поразки. Так, вiн хотiв знову курити! К лихiй годинi всiх некурящих! К лихiй годинi Катi! Перша затяжка вдарила нiкотином по мiзках, наче обухом по головi, й приемна, хоч злегка й болiсна, хвиля розiйшлася з легень по всьому тiлу. Вiн почувався зараз майже, як тодi – у своi дванадцять чи тринадцять, – коли поцупив кiлька цигарок i викурив iх разом iз приятелями в iхньому сховищi в Клеттенберзi. Вiн тодi теж гарно почувався. Щоправда, тiльки на початку. Потiм усi четверо пiшли до котловану i вишикувалися навпочiпки на краю, як чемпiони з бiгу на стартi. Рат усмiхнувся, згадуючи про те, як Пауль, який тримався найкраще з усiх, допомiг йому повернутися додому.

– Фрау комiсарше, я думаю, у Гереона зi шлунком негаразд. Що у вас було сьогоднi на обiд?

Занепокоене обличчя матерi. Батька, на щастя, не було вдома – той би вмить розкрив брехню.