Німа смерть

Рат упiзнав ножа за колодкою – той самий, що вiн мав у руцi. Вiн хотiв пiти за актрисою i витягнути ножа з ii спини, але не спромiгся зрушитися з мiсця. гереон безпорадно спостерiгав, як Вiвiан Франк спершу хитнулася – раз, двiчi, – утрималась на ногах, а тодi, зробивши ще кiлька крокiв, нарештi впала на землю i залишилася лежати.

Чорнi фiгури сновигали лiсом, заледве впiзнаванi крiзь густий туман, вони схилялися над тiлом i роздирали його, тягнучи в рiзнi боки. Рат намагався втрутитися, але ноги йому неначе приросли до землi.

– Не бiйтеся! Ви лише подбайте про неi! Все буде гаразд.

Ще до того, як вiн обернувся, Рат уже знав, хто до нього говорить, бо вiдчув ii запах.

Вона повернулася.

Шарлi стояла, притулившись до дерева, i всмiхалася йому, бiла як снiг, червона як кров, чорна як чорне дерево. Шарлi. Вона схилила голову набiк, нiби трохи соромилася сама себе.

Всi негаразди раптово забулися: всi турботи про мертвих Вiвiан i Катi, про його провину, а також страх.

– Все буде гаразд, – сказала вона, i це було правдою.

Шарлi була з ним, а отже все було добре.

– Ти повернулася, – сказав вiн, повiльно наближаючи свое обличчя до ii обличчя. Вона просто кивнула. Як приемно вона пахне!

– Ти досi кохаеш мене? – запитала вона, глянувши йому просто у вiчi.

Рат хотiв вiдповiсти, але побачивши, яка спотворена пика дивиться на нього, сахнувся вiд неi. Їi до цього прихована половина обличчя становила одну жахливу, обпалену рану, волосся вилiзло, риси обличчя були не до впiзнання.

Саме цiеi митi вiн прокинувся: серце гупало молотом, iз грудей виривалося хрипiння, а нiс iще вiдчував той запах. Проте Гереон швидко отямився, упiзнавши обриси своеi спальнi. А картини сну вже танули, наче дим на вiтру.

Задзвонив телефон.

Рат подивився на нiчний столик. Будильник перекинувся, тож визначити час не було як. Телефон знай дзвонив.

Нi, йому зараз не треба нi до чого термiново братися.

Телефон задзеленчав iще двiчi, а тодi замовк. Гереон сiв. У головi трохи загуло, нили кiсточки на правiй кистi.

На стiльцi лежала унiформа гауптмана, складена не така акуратно, як було заведено в прусських казармах. Вiн сперся на праву руку й вiдчув у нiй рiзкий бiль. Нехай тобi! Поволi пригадались останнi подii вчорашнього вечора. Кулак в обличчя Бреннеру. Вiн вiддухопелив гiвнюка.

Нажахане обличчя Шарлi на танцполi. Як вона дивилася на нього.

І ковбой поруч iз нею.

Ратовi в серце знову вп’ялося те жало, яке вiн ледве витримав того вечора.