Німа смерть

Про що йдеться?

– Ми можемо десь поговорити наодинцi…

Зiльке знизав плечима, вiдчинив дверi i провiв Рата до спальнi. Три лiжка – одне велике й два малих – та величезна шафа залишили небагато вiльного мiсця. Попри те, у кiмнатi було також два крiсла, одне з яких – перед столом бiля вiкна. У цiй кiмнатi пахло не набагато краще, нiж на кухнi.

– Прошу, – запросив Зiльке сiдати, показуючи Ратовi на крiсло. – Нiчого лiпшого запропонувати вам не можу.

– Дякую, – зупинився Рат посеред кiмнати i витяг iз кишенi нотатник.

– Ви керуете таксомотором номер два-чотири-вiсiм-два? – запитав вiн.

– Все так. А з цим щось негаразд?

– Нi, нi. Йдеться про пасажирку, яку ви обслуговували восьмого лютого… видатну особу, актрису…

– Та iх таких у цьому мiстi достобiса.

– Вiвiан Франк.

– Франк! Авжеж! Їi я добре пам’ятаю. То це було восьмого?

– Менi треба знати, куди ви iх завезли.

Зiльке замислився, пригадуючи.

– Десь до Вiльмерсдорфа, я думаю… А втiм, зачекайте! Я ж усе тут маю… – Вiн витягнув iз шафи темну шоферську куртку i встромив руку у внутрiшню кишеню.

– Осьде! – показав вiн Рату невеличкий коричневий блокнот.

– Що ж, – повiв вiн далi, погортавши записник, – субота, восьме лютого, дев’ять тридцять, iз Шарлоттенбурга, Кайзердамм. Поiздка до Вiльмерсдорфа. Гогенцоллерндамм. На розi з Рурштрасе.

– А далi?

– Далi, що?

– Ви чекали на неi? Куди далi поiхали? Може, до якогось залiзничного вокзалу? Чи в аеропорт?

Зiльке заперечно похитав головою.

– Нi, там знайшовся якийсь, що ii зустрiв, а потiм…

– Хтось на неi чекав?

Таксист кивнув.

– Стояв там на розi i чекав. Навiть iз квiтами, з розкiшним букетом. На вигляд був теж, як актор.

– Ви упiзнали його?

– Не. Нiколи до того не бачив.

– Але думаете, вiн актор?

Зiльке знизав плечима.

– Ну, з вигляду, мiг би бути. Дуже елегантний. З вигляду хiба скажеш? Тому що це виглядало так… От Вiвiан Франк – то актриса, якщо я не помиляюся.

Рат витягнув з кишенi свiтлину Рудольфа Чернi.

– Може, оцей був?

– Чернi? Та нi, цього я знаю. А того я в жодному кiнофiльмi не бачив.

Рат сховав фото.

– Ви пам’ятаете, куди вони пiшли?

– Цього я не бачив. Я поiхав одразу на стоянку таксi i чекав на чергових пасажирiв. – Вiн знову погортав свiй блокнот. – Райнiкендорф. Три чвертi одинадцята. Правильно, я довго там простовбичив.