Німа смерть

Не стiльки помпезний стиль, з картинами на стiнах i рештою антикварiату, скiльки розмiри простороi кiмнати й розкiшний краевид, що вiдкриваеться з вiкон на парк i озеро. Вона нiколи такого не бачила, вiн це вiдчувае.

Та й не дивно: бiльшiсть кiнопродюсерiв занадто скупi. Якщо взагалi запросять актрису до себе додому, то щонайбiльше – у якусь неприбрану квартирку, в печеру кохання, але нiколи у свое справжне житло, у свое реальне життя. Альберт тримаеться непомiтно, на задньому планi, лише в доречний момент пiдливае вино i поступово подае на стiл новi страви з витонченого меню.

Сьогоднi прислужуе тiльки Альберт, сьогоднi не вiн не хоче навколо себе iншоi прислуги. Як завжди, коли в нього такi гостi, як вона.

Величезний стiл – тiльки для них двох.

Вiн пiдносить келих:

– За твое майбутне, Жанет.

Вона всмiхаеться i вiдповiдае на тост:

– За наше майбутне.

– Отже, ми дiйшли згоди?

– Ви пропонуете менi великi грошi. Але також це мистецький виклик; нинi, у часи, коли всi просто знiмають звуковi фiльми.

Їй iдеться тiльки про грошi, вiн це бачить в ii очах – до мистецтва iй байдужiсiнько. Вона мовчить, коли Альберт подае фруктовий салат. Вона пiдчеплюе десертною виделкою невеликий шматочок зеленого плоду, обережно кладе його в рот, робить захоплений вираз обличчя.

– М-м! Що це?

– Янгтао. З тих фруктiв, що можна придбати в китайцiв на Кантштрасе.

– Дуже смачно.

– І корисно.

Вiн теж бере виделку.

– Ви не пошкодуете, якщо пiдпишете зi мною контракт, – запевняе вiн.

– А звукове кiно для вас не мистецтво?

– Яким боком воно може пасувати до мистецтва? – вигукуе вiн так голосно, що вона трохи аж зiщулюеться, i вiн опановуе себе. – Звуковий фiльм убивае мистецтво. Технiчна мода перетворюе кiно з того мистецького явища, у яке воно розквiтло, на ярмаркове видовисько, подiбне до того, яким воно було на початку, коли фiльми показували як цiкавинку, суто для розваги.

– Ну… зректися… Я не знаю. Я хочу знiматися також у iнших. Я кабальний контракт пiдписувати не стану.

– Про таке нiхто вас не просить, – посмiхаеться вiн.

– Не зрозумiйте мене хибно, – гне вона свое. – Я надзвичайно вам вдячна за те, що ви запропонували менi таку можливiсть, що сприймаете мене серйозно, як мисткиню.