Німа смерть

Але я не можу iгнорувати поступ, новi тенденцii, ви маете це зрозумiти. А щодо ярмаркового видовиська… я не знаю, чи ви не перебiльшуете трiшечки?

Вiн анiтрохи не здивований, вiн очiкував такоi вiдповiдi ще до того, як побачив жадобу до грошей у ii очах.

– Я вас дуже добре розумiю, – запевняе вiн. – Звичайно, ви хочете виступати також в iнших стрiчках. Якщо дозволите менi бути цiлковито щирим, особисто я цiную вашi давнiшi картини бiльше, нiж вашi ролi в звукових фiльмах. Тож я хочу знову робити з вами картини, подiбнi до тих.

Вiн пiдносить келих i знову всмiхаеться iй, нiби вибачаючись. Вiн може цiлковито покладатись на дiю своеi усмiшки й свого голосу.

– Вибачте, будь ласка, за те, що я був настiльки самовпевненим з цього приводу. Але кiно… кiно – це мое життя.

І це тiльки половина правди. Без кiно вiн був би небiжчиком, вiн би давно помер.

День, коли вiн розбив дзеркало…

Бите скло зарипiло пiд ногою матерi. Вона зупиняеться посеред осяйного острiвця дзеркальних скалок i дивиться на слiпу раму, в якiй лише по краях стирчать блискучi гострi зубцi – вiнок застиглого полум’я.

– Що сталося? – питае вона.

Вiн не вiдповiдае, вiн дивиться на неi мертвими очими, тими мертвими очима, яких вiн бiльше не може витерпiти i якi вiн прогнав масивною склянкою води, скалки якоi змiшалися з уламками дзеркала, разом iз краплями води, що спалахнула блискiтками помiж скляними дрiзками, перш нiж просочитися в килим.

Вiн назавжди вигнав примару, якою вiн став у цiй кiмнатi.

Мати, здаеться, зрозумiла, вона бiльше не ставить жодних питань. Кроки: чути як хрупае скло пiд ii ногами, вона наближаеться до його лiжка.

Вiн, мабуть, спав, вiн не помiтив, як вона увiйшла до кiмнати. Вiн лежить i читае вiд п’ятоi ранку. Частини доби, на якi вони подiляють свiй вихiдний, для нього бiльше нiчого не означають. Днi тижня нiчого бiльше для нього не означають.

Чого вона хоче вiд нього так рано? Либонь, не запросити на снiданок? Це навряд. Вона нiколи не змушуе його iсти – вона це полишае на Альберта, а ii самоi нiколи немае, коли вiн заковтуе кiлька куснiв, що падають у його голодний шлунок.

Або дозволяе кожному куснику полежати кiлька хвилин у ротi, чекае, доки слина не розчинить його цiлковито, а потiм ковтае теплу кашку, насолоджуючись солодкуватим присмаком.