Кохання останнього магната

 – Я – дiлок i я купляю те, що в тебе в головi.

– Який з тебе дiлок, – не погодився Вайлi. – От коли я працював у паблiсiтi по зв’язках з громадськiстю, я дiлкiв бачив-перебачив i не можу не погодитися з Чарльзом Френсiсом Адамсом.[34 - Адамс, Чарльз Френсiс (1835–1915) – президент залiзничноi компанii «Юнiон Пасифiк», що належала Дж. Гулду (1836–1892). В «Автобiографii», виданiй у 1916 р., Адамс залишив живi характеристики Гулда та iнших мультимiльйонерiв свого часу, зокрема, Вандербiлта, Карнегi та Астера.

– І що той казав?

– Вiн знав iх усiх: Гулда, Вандербiлта, Карнегi, Астера – i вiн писав, що серед них немае жодного, з ким би вiн бажав зустрiтися ще раз, у цьому чи iншому свiтi. Ну, з тих пiр вони краще не стали. Тому я й кажу, що ти – не дiлок.

– Мабуть, той Адамс був буркун, – сказав Стар. – Либонь, сам хотiв бути першим, та забракло розсудливостi чи твердостi характеру.

– Голова в нього на плечах була, – вiдповiв Вайлi досить-таки ехидно.

– Голови на плечах недостатньо. Вас, письменникiв та й iнших людей мистецтва, так i тягне то занепасти духом, то скочити в халепу, i мае знайтися той, хто витягне вас iз халепи та вправить мiзки. – Вiн знизав плечима. – Ви все сприймаете занадто близько до серця, а людей або ненавидите, або перед ними вклоняетеся… люди для вас – це щось особливе, а насамперед – ви самi. Самi напрошуетеся, щоб вами попихали. Я люблю людей i люблю, коли вони люблять мене, та мое серце там, куди поклав його Господь – у мене всерединi.

Вiн помовчав.

– Гаразд, а що я сказав Шварце в аеропорту? Можеш пригадати точно?

– Ти сказав: «За чим би ти не прийшов, моя вiдповiдь – «Нi!».

Стар мовчав.

– Вiн зовсiм знiтився, – продовжував Вайлi, – та я буцiмто його трохи розвеселив. А щоб розвiятися, ми покатали доньку Пета Брейдi на авто.

Стар натис на кнопку виклику стюардеси.

– Отой пiлот, – спитав вiн, – вiн не заперечуватиме, якщо я посиджу в кабiнi поруч з ним?

– Це проти правил, мiстере Смiт.

– Тодi запросiть його сюди на хвилинку, коли вiн буде вiльний.

Всю другу половину дня Стар просидiв у кабiнi поруч з пiлотом. Пiд крилом лiтака пропливла безкрайня пустеля, яку змiнили рiзнобарвнi плоскогiр’я, нагадуючи менi дитинство, коли ми бавилися тим, що забарвлювали фарбами бiлий пiсок.