Кохання останнього магната

Вiн колись був аварiйним монтером… лагодив обiрванi телефоннi дроти серед мiннесотських[52 - Мiннесота – штат на пiвночi Середнього Заходу США з континентальним клiматом, для якого характернi великi перепади температур з холодною зимою та теплим лiтом. У Мiннесотi можна спостерiгати такi погоднi явища, як дощ, снiг, хуртовини, грози, град, торнадо та сильнi пориви вiтру.] завiрюх… такого нiщо не зупинить. За хвилину вiн тут буде… вiн тобi сподобаеться.

Вiн мовив це так, нiби виношував намiр звести нас разом усе попередне життя, i власне заради цього й влаштував землетрус.

– Вiн тобi сподобаеться, – повторив вiн. – А коли ти повертаешся до коледжу?

– Я ж тiльки прилетiла додому.

– Тобто попереду в тебе цiле лiто?

– Вибач, – сказала я. – Повернуся, як тiльки зможу.

В головi у мене був туман. У мене просто не могла не промайнути думка, що в нього й дiйсно могли бути якiсь намiри щодо мене, i якщо так, то стадiя була аж занадто рання. Як на те, я могла вiдчувати себе лише «гарним реквiзитом».

І така перспектива мене не спокушала… то було все одно, що вийти замiж за лiкаря. Рiдко коли той залишав кiностудiю до одинадцятоi вечора.

– І скiльки ж, – вiн запитав у мого батька, – iй залишилося до випуску? От що я мав на увазi.

Тут, гадаю, я ладна була запально вигукнути, що менi необов’язково повертатися до коледжу, що освiти в мене ого-го… як увiйшов гiдний усiлякого захвату Робiнсон, клишоногий рудий парубок, ладний скочити i у вогонь, i у воду.

– Це – Робi, Сесилiе, – просто сказав Стар. – Нумо, Робi, пiшли.

Так я й зустрiлася з Робi. Сказати, що я зустрiла свою долю, здавалося безглуздям, проте так лише здавалося. Бо прийде час, i не хто iнший, як Робi, розповiсть менi, як Стар тiеi ночi знайшов свое кохання.

Епiзод 6

У мiсячному свiтлi знiмальний майданчик являв собою тридцять акрiв казковоi краiни – i зовсiм не тому, що «натура» скидалася на африканськi джунглi або середньовiчний французький замок, або на шхуни на якiрнiй стоянцi, або на нiчний Бродвей, а тому, що нагадувала розiдрану дитячу книжечку з картинками, наче уривки казкових iсторiй, що пурхають мiж язиками полум’я.

Я нiколи не жила в будинку зi справжнiм горищем, та зараз натурний майданчик, як на мене, виглядав саме так, а вночi, з ii викривленим сяйвом, все нiби оживало.

Коли прибули Стар та Робi, пучки свiтла вже вихоплювали небезпечнi дiлянки «водопiлля».