Кохання останнього магната

Хоча кодекс ухвалено в 1930-му, проте до 1 липня 1934 року вiн був необов’язковим.]

Доказом його умiння повести за собою був шпiонаж, що розгорнувся навколо нього, – не просто якесь там полювання за внутрiшньою iнформацiею чи за патентованими технологiчними секретами, а стеження за його нюхом на новi тенденцii в кiно, його гадки щодо того, куди воно прямуватиме. Надто багато його життевих сил забирала проста вiдсiч цих спроб. Це перетворювало його роботу до певноi мiри на секретну, нерiдко вiдлюдну та повiльну, тому ii важко описати, так само як плани полководця, коли психологiчнi чинники стають надто туманними й нез’ясовними, от i доводиться обмежуватися, врештi-решт, простим перелiком здобуткiв i невдач.

Та я намiтила надати хоча б якесь уявлення про нього за роботою, чим i пояснюеться подальше. Частково воно запозичене з есе, яке я написала в коледжi пiд назвою «Один день продюсера», а частково е продуктом моеi власноi уяви. Частiше описання подiй буденних е плодом моеi вигадки, у той час як усi бiльш-менш непересiчнi подii е реальними.

Рано-вранцi пiсля потопу на крайнiй балкон адмiнiстративноi будiвлi пiднявся якийсь чоловiк. За словами очевидця, вiн трохи постояв там, а потiм вилiз на чавуннi перила i кинувся сторч головою на брукiвку. Наслiдок – зламана рука.

Мiс Дулан, секретарка Стара, доповiла йому про цей випадок, коли о дев’ятiй ранку вiн викликав ii дзвiнком. Сам вiн пiд час iнциденту спав у кабiнетi i не чув невеликого гвалту.

– Пiт Заврас! – вигукнув Стар. – Оператор?

– Його доправили до лiкаря. В газетах про це не буде.

– От лихо, – похитав вiн головою, – я знав, що вiн дiйшов краю, та не знаю чому. Два роки тому, коли вiн працював у нас, з ним все було гаразд. Але чому саме вiн прийшов сюди? Як вiн взагалi потрапив на студiю?

– Як? Обманом. Показав свою стару перепустку, – повiдомила мiс Дулан. Вона, дружина помiчника режисера, була, так би мовити «яструбом», сухою прихильницею жорсткого курсу.

 – Мабуть, це пов’язано якось iз землетрусом.

– А вiн же був найкращим оператором Голлiвуду, – зазначив Стар.

І навiть коли вiн почув про тисячi загиблих в Лонг-Бiчi,[61 - Лонг-Бiч найбiльше постраждав пiд час землетрусу 1933 року. За офiцiйними даними кiлькiсть загиблих пiд час землетрусу склала 120 осiб.] все одно з голови його не йшла думка про це невдале самогубство на свiтаннi.