Кохання останнього магната

 – У голосi Вайлi чулася насмiшка. – Може, так буде й краще.

– Нi. Я iду з вами, – похапливо передумав Шварце.

У раптовiй темрявi поруч з аеропортом ми спiймали таксi, i Шварце, здавалось, навiть пiднiсся духом. Вiн пiдбадьорливо поплескав мене по колiнку.

– Маю iхати, – мовив. – Вам просто потрiбен шаперон.[17 - Шаперон – провожатий, як правило, лiтня дама, яка супроводжуе молоду дiвчину на бали i т. п., дуенья.] Давним-давно, коли я був при великих грошах, то була в мене донька… Не донька, а просто красуня…

Вiн сказав це так, неначе вона була нерухомим майном, яким довелося поступитися кредиторам.

– Нiчого. В тебе ще буде, – запевнив його Вайлi. – Ти все ще повернеш. Колесо фортуни ще обернеться назад i занесе тебе туди, де зараз перебувае батько Сесилii. Правда, Сесилiе?

– Де цей ваш «Ермiтаж»? – пiсля тривалоi паузи спитав Шварце. – На тому кiнцi шляху, що веде в нiкуди? Це ви, щоб не встигнути на лiтак?

– Забудь про лiтак, – вiдповiв Вайлi. – Треба було прихопити для тебе стюардесу. От тiльки не кажи, що вона тобi не сподобалась.

Як на мене, та ще краля.

Ми довго iхали вздовж пласких полiв: фари вихоплювали то поодиноке дерево чи дерево з халупою пiд ним, а далi, доки сягало свiтло, лише дорога i поля, аж раптом дорога рiзко повернула в лiс. Навiть у темрявi я вiдчула, як вiйнуло справжнiми зеленими деревами… i це дуже вiдрiзнялося вiд курного темно-оливкового присмаку Калiфорнii. Десь по дорозi нас спiткала зустрiч з негром, який гнав перед собою трьох корiв, що невдоволено мукали, коли вiн, ляскаючи батогом, завертав iх на узбiччя.

То були справжнi корови, з теплими свiжими шовковистими боками, а за ними й негр поволi виступив з пiтьми, справжнiй негр з великими карими очима, що вп’явся в нас настiльки зблизька до авта, що Вайлi не втримався й дав йому квортер.[18 - Монета в 25 центiв.] Негр сказав: «Дякую-дякую» i зостався стояти, поки його корови мукали нам услiд.

Менi раптом згадалися овечки, коли я iх вперше побачила – iх було сотнi, i як наша машина в’iхала в отару на задвiрках студii старого Лемлi.

[19 - Карл Лемле (старший) (Carl Laemmle, 1867–1939) – засновник найстарiшоi (з iснуючих) кiностудii «Юнiверсал» (1912). Лемле вважаеться основоположником «конвеера зiрок» (star system), на якому будувався класичний Голлiвуд. Ім’я Лемле спiвзвучне англiйському lamb – «ягня».] Знiматися в картинi вiвцям не подобалося, та картина з вiвцями дуже подобалася чоловiкам, що сидiли з нами в машинi.

– Кльово? – вигукували вони.