Ліана-майбутня цариця Океанії

Чарiвна музика вальсу наповнюе щастям i радiстю iхнi душi, вони безмежно закоханi i щасливi.

І почула цариця дивний, нiжний, прекрасний, чарiвний голос:

– 

Катарино, через дев'ять мiсяцiв ти народиш дочку i назвеш ii Лiана.

Коли Катарина проснулась вранцi, вона все ще була пiд враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловiка царя i розповiла йому цей сон, та Едуардо тiльки посмiхнувся i обняв свою кохану дружину.

А через дев'ять мiсяцiв у царицi Катарини народилася красуня донечка.

Цар Едуардо i цариця Катарина були дуже щасливi, iхня донечка поглядала на них iз своеi колисочки своiми чорними, як бусинки оченятками iз нiжними пухнастими вiйками, i дарувала своiм батькам чарiвну посмiшку, плещучи в долоньки i хвацько дригаючи нiжками.

Принцеса росла, як на дрiжджах, через рiк, вона вже добре бiгала i няньки не могли за нею вгнатися, Лiана росла здоровою i щасливою дитиною, любила гратися i бешкетувати. Батьки не могли натiшитися своею красунею донечкою.

Та одного разу в царський палац прийшла бiда, Лiана зникла…

Все було дуже дивно, дiвчинка гралася на березi океану, бiгала за собачками, батьки вiдпочивали на пiску i спостерiгали, як бавиться Лiана, а няньки були поблизу дiвчинки, готовi в будь-який час прийти iй на допомогу.

І тут звiявся вiтер, налетiв вихор i Лiана нiби розтанула в повiтрi. Цариця i цар кинулися шукати донечку разом iз наньками та слiдiв Лiани так i не знайшли. Втонути в океанi принцеса не могла, бо всi жителi Океанii могли жити i на сушi i в водi, вони однаково дихали як в водi, так i на сушi.

Тому було вирiшено, що принцесу Лiану викрали i цар видав указ, що хто знайде принцесу Лiану отримае в нагороду пiв царства.

Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, i як би ii не втiшав цар Едуардо, все одно посмiшка назавжди зникла з прекрасного обличчя царицi…

А тим часом на Землi берегом Тихого океану прогулювалася красива жiнка. Вона була сумна i нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокiйнi бiрюзовi води океану.

Вода нiжно гладила ii ноги i жiнка все глибше i ближче входила до океану. Ось вже вода по колiна, по бедра, хвилi замочили одяг i вiн неприемно прилип до тiла, та жiнка все глибше занурювалася у води океану.

Та раптом пролунав голосний плач дитини, жiнка стрепенулася, вона нiби проснулась, опам'яталась, мана вiдпустила ii. Жiнка похапцем вийшла з води, озираючись туди звiдки долинав плач.