Смугастий мов життя

Приберiг пляшку кефiру та бублик, аби спокiйно попоiсти в темному кiнозалi, бо давно звик обiдати саме в такий спосiб. І чомусь якраз цього дня одному зi старших хлопцiв здумалося вiдiбрати в нього, в принципi, не потрiбну пляшку кефiру. Але той хлопець невдовзi пожалкував, що зв’язався зi «свердловським». Пляшку Геник просто розбив… об його голову. Це справило на всiх приголомшливе враження: бiлий кефiр i червона кров. І нiхто не мiг сказати, що Геник не правий.

Звiдтодi вiн постiйно так виборював справедливiсть.

На Уралi Геник удосталь надивився на життя «вуличних пацанiв» i знав: не триматимешся впевнено, кожен зустрiчний хлопчисько легко вичистить тобi кишенi й нiкому це не здасться злочином. Вулицi мають своi закони: не вмiеш за себя постояти – розплачуйся.

Мiстечко його нового, нелюбого життя було тихим раем у порiвняннi зi Свердловськом, але це зовсiм не означало, що закони вулицi тут не дiяли. Покажи силу – й тебе поважатимуть. Ранiше Геник усе подiбне засвоював суто теоретично.

Вiн смiливо гуляв навiть сумно вiдомим Зарiчанським мостом, про який ходили похмурi чутки. Мовляв, якщо спiймають тамтешнi пацана з мiста, змусять увесь мiст сiрниковими коробками перемiряти. Геник багато разiв перевiряв: нiхто не посмiв його зачепити навiть на цьому горезвiсному мосту. Чи то якимось дивним чином вiдчували в ньому силу, що тiльки почала прокидатися, чи брехали хлопчиська про «страшний» мiст…

Власне, це було не так i важливо: головне, що Геник пiзнав цiну чужого страху, що давало можливiсть самому нiчого не боятися.

У своему ж районi вони з Вiтьком принципово вирiзнялися з дитячоi юрби. Намагалися навiть одягатися однаково. Речi купували на вкраденi або вiдiбранi в слабших хлопчакiв грошi. Якщо мати запитувала, звiдки в нього новi речi, Геник не змигнувши оком вiдповiдав, що ходить розвантажувати вагони.

Рятувало те, що жили недалечко вiд вокзалу.

Один зi способiв «полювання» практикувався найчастiше.

Що таке туалет на вокзалi часiв застою? Морок, бруд i сморiд. Тому вiкна там завжди стояли вiдчиненi. На пiдвiконня, розташованi досить високо вiд пiдлоги, вiдвiдувачi ставили речi як на едине вiдносно сухе й чисте мiсце. На парканi ж за вiкном сидiли двое зовнi цiлком безневинних дiтлахiв i спокiйно спостерiгали за невпинним рухом юрби.