Смугастий мов життя

Звiдки Геник знав, що вдаванi? Але ж умерла не iхня найрiднiша людина?!

Навряд чи це вiдчуття фальшу, яке свербiло тодi в ньому, було родимим. Принаймнi до цього фантастично страшного дня вiн такого не вiдчував.

Можливо, надмiрна напруга спричинилася до такого похмурого «вiдкриття». Але саме воно, певне, й вiдiграло фатальну роль – Геник не вiрив людям. Нiколи не вiрив. Вiн чомусь перейнявся думкою, що тiльки вiн щирий – адже горе тiльки в нього! Всi iншi брешуть i вдають кожен щось свое…

Напевне, це була просто дитяча iстерика – але так, як вiн реготав тодi, дивлячись на цi обличчя, на цю iграшкову скорботу, Геник досi не смiявся.

Та й у подальшому життi не мiг пригадати настiльки великоi радостi, що могла б викликати щось бiльше за скупу посмiшку на його обличчi, так само, як i настiльки великого горя, щоб потекли сльози.

Вiдсмiявся раз i назавжди того чорного дня (хоча так i не заплакав!) та нiби на всю решту життя забув, що таке смiх i що таке сльози.

– Не звертайте уваги, – сказала мама шокованим дорослим.

Складно бути Чужим

Але хто мусить за це вiдповiдати? Вiн сам, тiльки вiн сам. Адже той, хто не пробачив, е не пробаченим…

Братова жалобна вiдпустка скiнчилася, й вiн знову поiхав у свою частину.

Мати без кiнця бiгала по якихось закладах, оформляючи пенсiю в зв'язку з втратою годувальника. Їй постiйно було нiколи, вона нервувала i гнiвалася не знати на що, без кiнця збираючи якiсь довiдки, щоразу новi.

Єдинi фрази, якими вони тепер обмiнювались iнодi, були:

«Мамо, менi потрiбно…»

«Грошей нема!»

Геник не розумiв: чому зi смертю батька в дiм прийшли злиднi? Адже й мати працювала, i iм платили пенсiю. Чому такими вбогими стали снiданки й обiди, чому мама поставила латку на його старi штани замiсть того, щоб купити новi?

Геник був переконаний: вона мае грошi, вона просто збожеволiла та ховае iх на якийсь мiфiчний чорний день.

Але як добре вихований хлопчик, вiн не мiг сперечатися з матiр'ю, чогось вимагати. Просто вiдмовився йти до школи в залатаних штанях. І день, i другий, i третiй…

Валандався вулицями та мрiяв утекти назад у Свердловськ – де всi його знають, де вiн перший шкiльний барабанщик i водночас – верховода й неперевершений вуличний боець свого району… Це був рай.